
Ми знаємо багато талановитих художників, які заявили про себе уже у зрілому віці. Взяти хоча б ічнянця Василя Швидченка. Малював все життя, а справжні шедеври творив на пенсії. На мою думку, так із їхніх творчих глибин виливається на полотні роками назбирана і пережита, передумана ідея, душа твору. Лише з роками з’являються глибинні бачення світу і людей.

34-річний танкіст Дмитро Балабуха зустрів повномасштабне вторгнення за ґратами Менської виправної колонії № 91 на Чернігівщині. У 2018 році суд дав Дмитру, учаснику АТО, офіцеру, який пішов 2014 року добровольцем на фронт, 9 років за вбивство людини. Трагедія, про яку писали всі ЗМІ, сталася на зупинці громадського транспорту в Києві під час конфлікту в черзі.

Подружжя Громових - новосели в Андріївці. Два місяці тому придбали тут просторий будиночок, тож потроху обживаються та хазяйнують на новому місці. І зовсім на життя не нарікають, й на проблеми не скаржаться, а навпаки: їм тут подобається. У хаті біля грубки, яку щойно розтопила, клопоталася 35-річна Світлана

Чомусь ці слова про нещасну чайку завжди спливають у голові, коли зустрічаюсь з материнським горем. Воно не має країв, те бездонне озеро горя. У тому озері, зітканому з безкінечних гірких сліз, закарбована, як у темниці, душа – ні вдихнути, ні видихнути. Дивишся в очі матері – бездонні й чорні, як глибока ніч, і бачиш у зіницях, як та душа, розкраяна на рвані шматки

“Кожного разу, коли ти можеш допомогти комусь, просто зроби це, і радій з того що Бог відповідає на чиїсь молитви через тебе”. За цим правилом живе активна ічнянка, волонтерка і благодійниця Катерина Бойко. Разом з друзями-однодумцями

Її артистичні танці перед дзеркалом з дитинства бачили батьки і жартували, що доньці треба в інститут Поплавського. Та харизматична дівчина стала фінансистом. Вона - весела, енергійна, з почуттям гумору, легко запалює навколо себе світлу атмос-| феру з щирими посмішками. Жителі Сосниччини знають Аллу Дроб’язко, як власницю магазину «Причал». Понад

Так каже Наталія Буряк. Та нині вона висадила сад у Загребеллі. Саме тут вона проживає як внутрішньо переміщена особа. Серед усіх 25 деревець, найголовніші 4 черешні - символ Мелітополя. Знайомі дивуються, мовляв а якщо не скуштуєш плодів. Та байдуже, хтось поласує.

Село, у якому живе героїня нашої розповіді Ганна Михайлівна Стригун, раніше називалось Галаганівщиною. З часом воно злилось з сусідньою Канівщиною і саме стало так називатись. Тому і вийшло, що Ганна (або, як її ще кличуть, Галя) Михайлівна народилась у Галаганівщині, а нині проживає у Канівщині, хоч нікуди і не переїжджала - живе у хаті, побудованій

Про її життя, як жартома говорить сама борзнянка Любов Савченко, можна написати цілу книгу. Воно й не дивно: їй рано довелося подорослішати й піклуватися про родину; два десятки років тому їй стало сили, щоб із оптимізмом побороти страшну хворобу, а після допомагати з цим іншим; сьогодні ж матері трьох дітей вистачає мужності і віри, аби чекати з війни одного з синів...

Народна мудрість каже: справжній чоловік за своє життя повинен збудувати будинок, посадити дерево і народити сина. Ічнянець Дмитро Сурай за свої 28 років дерево устиг посадити, й не одне, аж двох синів народили з дружиною Оксаною, Нікіту і Дім Дімича, і лише будинок не звів. Загарбницька росія позбавила молодого чоловіка такої змоги. Боляче, дуже боляче.