
Тепер він не поруч із родиною, а дивиться своїми карими очима з портрета на пам’ятній дошці «Герої не вмирають» біля каплички в Ічні. Наш захисник, який прожив своє коротке, але героїчне життя - 43-річний Максим Женило. Яким він був - розповіла дружина. На жаль, війна забрала в неї одну з найважливіших опор - кохану людину.

Життя сільської глибинки - урівноважене, не суєтне. Її мешканці дякують Богові за кожен прожитий день, радіють гарній погоді, хвилюються, аби хліб, цукор, олія не подорожчали, працюють з ранку до пізнього вечора на городах, пораються в хлівах...

У листопаді вільшанці працювали у поті чола. Чи не у кожному дворі вирощують гарбузи та здають насіння. Закупники нині дещо підняли ціну і вже кілограм гарбузового насіння коштує 70 грн. за кілограм. За такою ціною селяни здавали і часник місцевому фермеру. Горіхи тут мало хто продає, вони цьогоріч по 7 грн. за кілограм. Є ще на продаж і квасоля, від 20 до 40

Юрію Маслєннікову цього року виповнилося ювілейних 70. Втім, він і зараз активно працює, допомагає Збройним Силам України. А під час героїчної оборони Чернігова від російських загарбників багато українських бійців з великою повагою і вдячністю відгукувалися про «Сивого» (це позивний Юрія Веніаміновича), котрий безстрашно, щодня, взагалі без вихідних

Нас поставили на коліна, наказали викласти все з кишень. Допитували, де інші позиції, скільки там людей. І нещадно били. Вони були дуже злі, бо, крім нас, більше нікого не вдалося захопити. Те, що ми не здавали своїх, тільки підливало масла у вогонь. Один вихопив ножа і приставив мені до горла. Кричав: «Йому першому відріжу голову». Інший вилаявся

Наталія Бруслевська - вчорашня випускниця Черешенського ліцею, а тепер курсантка-першокурсниця Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У майбутньому - військовий психолог. Ця спеціальність наразі дуже затребувана в Україні. А ще це мрія дівчини - стати психологом і допомагати людям.

А господарство в родині Медведів із Атюші - величезне: аж п'ятеро корів, кінь, мінісвиноферма, птиця, а ще - гектари городів. Саме із власного господарства, яке не дає права ані на свята, ані на вихідні, і виживає велика родина: батько, мати, син, невістка та троє онучаток. Живуть, щоправда, дві родини в окремих будинках, по сусідству, але хазяйство тримають спільне.

Ще 20 років тому важко собі було уявити, що звичайна чернігівська родина може зважитись на те, аби найняти у поміч людину по господарству. Немалу роль в цьому відіграло радянське виховання, яке заклало догми про те, що жінка має встигати і працювати і дітей глядіти, смачно куховарити і звичайно ж наводити бездоганний лад в оселі.

У сестер Корилюк спільне захоплення. Звісно, Віта, як старша, першою взяла до рук спиці і гачок. Такого нехитрого заняття вона навчилась на уроках трудового навчання. А ще обидві сестрички дуже творчі натури. З дитинства гарно малюють, причому ніде не навчалися, навіть не відвідували гуртки.

Мало кому іменовано прожити разом 60 років. Напевно, тільки той, хто дуже цінує один одного почуття, нагороджений таким подарунком долі. Тому для родини Олійників із Спаського 7 листопада щороку потрійне свято - багато вітань, побажань, подарунків. Раз і на все життя. Саме з такою думкою раніше одружувались люди. Не виняток і Олійники.