
Її артистичні танці перед дзеркалом з дитинства бачили батьки і жартували, що доньці треба в інститут Поплавського. Та харизматична дівчина стала фінансистом. Вона - весела, енергійна, з почуттям гумору, легко запалює навколо себе світлу атмос-| феру з щирими посмішками. Жителі Сосниччини знають Аллу Дроб’язко, як власницю магазину «Причал». Понад

Так каже Наталія Буряк. Та нині вона висадила сад у Загребеллі. Саме тут вона проживає як внутрішньо переміщена особа. Серед усіх 25 деревець, найголовніші 4 черешні - символ Мелітополя. Знайомі дивуються, мовляв а якщо не скуштуєш плодів. Та байдуже, хтось поласує.

Село, у якому живе героїня нашої розповіді Ганна Михайлівна Стригун, раніше називалось Галаганівщиною. З часом воно злилось з сусідньою Канівщиною і саме стало так називатись. Тому і вийшло, що Ганна (або, як її ще кличуть, Галя) Михайлівна народилась у Галаганівщині, а нині проживає у Канівщині, хоч нікуди і не переїжджала - живе у хаті, побудованій

Про її життя, як жартома говорить сама борзнянка Любов Савченко, можна написати цілу книгу. Воно й не дивно: їй рано довелося подорослішати й піклуватися про родину; два десятки років тому їй стало сили, щоб із оптимізмом побороти страшну хворобу, а після допомагати з цим іншим; сьогодні ж матері трьох дітей вистачає мужності і віри, аби чекати з війни одного з синів...

Народна мудрість каже: справжній чоловік за своє життя повинен збудувати будинок, посадити дерево і народити сина. Ічнянець Дмитро Сурай за свої 28 років дерево устиг посадити, й не одне, аж двох синів народили з дружиною Оксаною, Нікіту і Дім Дімича, і лише будинок не звів. Загарбницька росія позбавила молодого чоловіка такої змоги. Боляче, дуже боляче.

Жителька села Смош Сухополов’янської сільської ради Віра Балашова допомагає всім, кому може допомогти. І літнім людям (свого часу це навіть стало її професією), і дітлахам (вона ще і вчилась на вихователя), і ЗСУ (з перших днів повномасштабної війни), і всім жителям села, яке стало для неї і її сім’ї рідним, хоч і народилась героїня нашої розповіді на Одещині.

Таку колекцію має жителька села Конятин Катерина Глухенька, каже, що фіалки - це квіти-антидепресанти і жінка одержує від вирощування та догляду за ними позитивну психотерапію. Катерину митрівну в селі поважають за її професіоналізм і відповідальність, вона вже 6 років працює сільською фельдшеркою і її допомоги потребують чи не всі жителі села.

Багато українських жінок уподобали виготовлення домашньої пастили. Хто для власного споживання, а для когось це захоплення стало власною справою. У Талалаївці теж проживає майстриня із виготовлення цих корисних і смачних ласощів Алла Володимирівна Дайнеко (інженер-технолог громадського харчування за фахом)

Небайдужі чернігівці об’єдналися, щоб допомагати пораненим українським захисникам, які перебувають на лікуванні та реабілітації. Дівчата не шкодують ані часу, ані сил, і як тільки є змога – йдуть до поранених у лікарню.

“Коли в мене хтось запитає що таке кохання, я розповім про свого чоловіка", - говорить Інна Кудлай. Вона інколи міряє на себе його військову форму, яка пахне 'її Сергієм. І щасливі 17 років подружнього життя із ним назавжди закарбуються у її пам’яті.