
Ользі Тюканько 41 рік, вона разом зі своєю 70-річною мамою та 12-річною донькою мешкає в невеликому прикордонному місті Семенівка, від якого до державного кордону з росією приблизно І2 кілометрів. Її 20-річний син живе в Чернігові. «Я народилась та виросла в Семенівці. Тут все моє життя. Я не можу говорити про те, що відбувається зараз у моєму місті без сліз», - тремтячим від сліз голосом розповідає Ольга.

Тетяна Супрун може годинами розповідати про збір лікарських рослин, про красу нашої природи. А чого варті її фотографії і відеозйомки з берегів зачарованої Десни, ранкових луків, незвичайних озер, усіяних білим лататтям. Вона не пошкодує декілька хвилин продовження ранкового сну заради того, щоб побачити видовище, яке мало хто може спостерігати, наприклад, як піднімається літнє сонце, а саме той момент, коли воно справді виштовхується. Їй не складе

- Пане Олександре, ви родом із Тростянця? - Із Харківщини, як і мій тато. Згодом батьки переїхали на Ічнянщину, й до школи я пішов у Іржавці тодішнього Ічнянського району. Відучився вісім класів і вступив на фельдшерський факультет до Ніжинського медичного коледжу - так він називається зараз. Раніше це було Ніжинське медичне училище. Закінчив навчання 1992 року.

Олена Скалацька родом із Дорогинки на Ічнянщині. Вона - педагог-організатор і вчитель мистецтва. А ще точно вчитель від Бога. Навчає учнів творчо відкривати світ, його барви, простір, цілу планету. Недарма пані Олена двічі брала участь в обласному конкурсі «Учитель року». Спочатку була учасницею, а вдруге стала лауреаткою. Має премію імені Софії Русової. Чотириразова переможниця українсько-канадського конкурсу

Ірина та Павло познайомились майже 40 років тому. Але тоді їх дороги розійшлися. Хоча кожний пам'ятав своє перше кохання. Особливо Павло, щораз повертав голову і зупиняв авто на трасі, коли проїжджав село, де жила його кохана. Але заїхати не смів - у кожного була своя сім'я. А після 33 років, коли зупинилась автівка біля її двору і вийшов чоловік... Упізнала. Вони зустрілися і з того часу разом 6 років.

Мала Дівиця - селище порівняно невелике. Принаймні менше, ніж Білопілля довоєнних часів, звідки родині Тетяни Коротун - героям нашої розповіді - довелось виїхати. А ще селище - порівняно тихе. Це знову ж таки, якщо з Білопіллям порівнювати. Бо дрони над селищем таки пролітають. І на початку грудня один з них вибухнув, зачепившись за високий горіх, пошкодивши дахи і вікна восьми будинків...

Ганну Василівну Саченко в Хаєнках не просто поважають. Її люблять і шанують! Бо ця неймовірна жінка є прикладом того, як натхненно треба ставитися до своєї професії, любити рідну землю, надихати людей на творчість, красу і добро. - Я керую нашим Будинком культури віддавна. А працюю тут із 18 жовтня 1976 року. Розпочинала ще в старому Будинку культури. У тій будівлі ми працювали до 2013 року, допоки вона не стала практично аварійною

Життєва історія цієї родини розпочалася в далекому 1969 році. Одружився сільський парубок Леонід на Катерині, жила сім’я в злагоді та любові і, як і всі молоді сім’ї, чекали на лелеку, що проносить найбільше щастя подружжю - дитинку. Але їх лелека був не звичайний, бо приніс молодятам потрійне щастя.

Спробувати власноруч приготувати медово-горіховий десерт її підштовхнула колега Світлана Савченко. Світлана Савченко. Колеги щораз купують у Вікторії мед, кажуть, що кращого ніколи не їли. Сама ж Вікторія давно задивлялась в Інстаграмі на красиво оформлені баночки медово-горіхового десерту. Так, викачавши цього літа свіжий мед, спробувала такий делікатес.

Галина Петруша, голова Парафіївської територіальної громади, отримала на «Українській Премії року» нагороду в номі нації «Волонтерство: за покликом душі». «Номінація лауреатки «Української Премії року» стала для мене справжньою несподіванкою, - говорить голова Парафіївської територіальної громади Галина Петруша. - Адже постійно робиш те, що маєш робити. Що каже тобі твоє