
Указом Президента України Євгена Івченка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «Захисник України - герой Прилуцької громади». Івченко Євген Анатолійович народився 1 липня 1987 року, прилучанин. В 1 клас пішов до школи №9. Дуже активний, непосидючий, веселий, невеликого зросту, навчався добре, боровся за

Микола Маглич – свого роду легенда футболу Менщини. Адже грає у футбол з дитинства, бере участь у всіх турнірах, а зараз – тренує макошинську команду, яка здобула перемогу в кубку “Золота осінь”. А ще він – переможець конкурсу «Вибір року» у номінації «Тренер».

Ганну Щербакову – не лише директорка Централізованої бібліотечної системи та активна жінка. Вона – ще й талановита аніматорка. Саме ця творча діяльність й привела її до незвичного захоплення – колекціонування старовинної аналогової техніки з доцифрового періоду.

Дуже давно не доводилось бувати у Ваганичах – востаннє, напевне, під час одного з Днів села за рік до повномасштабного вторгнення разом з артистами будинку культури. А взагалі село знайоме з минулого – найперша моя поїздка сюди була як журналіста в перший рік роботи у редакції в 1998 році. Тоді ще село було повнокровне, з діючим сільгосппідприємством

Борис Чайка з Карильського, що на Коропщині, захищає країну в складі «Артану». Це — підрозділ активних дій Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Названий на честь племені артанців, які, за легендою, «вбивають будь-якого чужоземця, що приходить на їхню землю». Тут — тільки добровольці. Усі — з посиленою фізичною підготовкою. Є майстри спорту (зокрема з боксу, боротьби, кікбоксингу, бойових мистецтв) і навіть чемпіони.

Серпень млів у променях палючого сонця, щедро даруючи свою красу, за ним літепло вересня відсвічувало у червонобоких яблуках у садах... Чи хто помічав з родини Ляшенків, як іде час? А потім похмурі осінні дні танули у сивій пелені туманів і час зависав сірою павутиною важких думок. Вже й зима перетнула свій екватор. І весь цей час дні і ночі для родини Ляшенків з Савинець

Ганна Гавриліна із чоловіком Анатолієм Михайловичем проживають у Авдіївці, як внутрішньо переміщені особи. 24 жовтня 2024 року вони переїхали сюди із Грем’яча, оскільки не могли ні морально ні фізично там перебувати. Ганна Михайлівна була старостою у Грем’ячі, через це і потрапила у полон.

Попри випробування, які довелося пережити і їй, і всім більмачівцям під час повномасштабного вторгнення, Вікторія зуміла зберегти рівновагу, повагу до оточуючих і незламну віру в те, що добро завжди перемагає. Про життєві принципи, відданість роботі та важливість людяності в непростих умовах - у нашій розмові.

Микола Середа з Олишівки Чернігівського району доволонтерського руху доєднався на початку повномасштабного вторгнення. Каже: не міг залишатися осторонь та хотів бути корисним нашим військовим. Зараз чоловік пересувається на милицях, бо має хворі суглоби. І хоч як би не було важко, волонтер не припиняє своєї роботи ні на день. За ввесь час

Частіше просять набивати нейтральні татуювання, а не патріотичні, як раніше, — каже Іванна Романовські, тату-майстриня з Чернігова. — Хлопці розуміють, що йдуть на війну. Щоб зайвий раз не привертати увагу до себе, якщо потраплять у полон. Росіяни ще більше катують тих чоловіків, у яких патріотичні тату. Мого знайомого військового росіяни змушували в полоні склом від лампочки зрізати герб України з руки.