
Навчання розпочала в 2021 році, а в лютому 22-го почалося вторгнення. Тож про продовження не було й мови. Шукала інколи уроки візажу в інтернеті, вчилася сама. Це дуже допомагало, коли хотілося відволіктися, бо навколо Ічні лунали постріли і загалом була дуже непевна обстановка. Потім експериментувала на собі - робила макіяж і виставляла в інтернеті. Отримувала багато схвальних відгуків.

Прилучанин Віктор Семенець демонструє прапор 148 бригади з підписами бійців підрозділу. Власноруч майстер виготовив 44 металеві шеврони з атрибутикою. Всі вони сьогодні слугують оберегами військових, адже Віктор Володимирович вкладає у шеврони найголовніше – душу і найкращі побажання воїнам.

Спочатку закінчила Прилуцьке педагогічне училище за спеціальністю «початкові класи», потім вступила до Ніжинського державного університету імені Гоголя на факультет іноземних мов. Англійську викладала 9 років, а тепер уже сьомий рік працює вчителькою початкових класів в Ічнянській гімназії імені Степана Васильченка

Чоловік привіз 18-річну дружину з синочком із Казахстану. Туди сосничанин Володимир Кузьменко прибув піднімати цілину після проходження у Німеччині строкової служби. Тоді він попросив у матері 16-річної Валюші благословення. Устина Петрівна прийняла українця, відгулявши весілля без укладання офіційного шлюбу. Біла сукня, віночок, туфлі на підборах

«В мене мамо так багато роботи. Я до тебе на хвилиночку», - так Сергій Многолітній каже своїй мамі, прийшовши уві сні. Являється як живий, й Ірина Володимирівна відчуває, що й тепер син любить її, тривожиться і звідти допомагає, як може. А яка в нього робота там, де всі ми знаємо, Вічний Спочинок у Царстві Небеснім?

Пан Микола - засновник трьох музеїв. Це історико-етнографічний музей на 32 теми народних промислів, музей під відкритим небом, де зібрано з Ічнянщини від відомих людей різні предмети вжитку. А також музей визвольних війн. Він поки що законсервований. Ще є художня картинна галерея імені Тараса Григоровича Шевченка, вона єдина на Чернігівщині

Практично з перших днів війни на території Варвинської громади було створено місцеву територіальну оборону, в формуванні якої вагому роль відіграли: Сергій Артюх, Микола Бойко, Павло Сліпченко, Віктор Гармаш, а пізніше до безпосереднього формування ДФТГ приєднався Анатолій Дубчак. До речі, очільники громад були призначені очільниками

Андрій каже, що напередодні у нього було відчуття повномасштабної війни. Вранці 24-го лютого вивіз сім’ю та рідних у безпечне місце і наступного дня пішов добровольцем захищати Чернігів. Через два роки і три місяці Андрій Шевчуковський знову став за диригентський пульт. 30 серпня колишній арт-розвідник зіграв за час війни першу концертну програму з творів

Мабуть, ці слова якнайкраще характеризують сутність життя енергійної і сильної духом жінки, жительки села Конятин, Валентини Іванівни Глухенької. Народилася і жила вона з батьками у місті Біла Церква. Крім неї, у сім’ї було ще два брати - Микола і Андрій. Але згадка про місто в серці Валентини не навіює жодних емоцій, а ось дитинство у бабусі в Конятині

12 серпня тіло воїна «на щиті» було доставлено до рідного дому. О 20 годині на Кругу зібралося багато сосничан, які стоячи на колінах та кладучи квіти на дорогу, зі сльозами на очах зустрічали загиблого воїна-героя. Після необхідних процедур у морзі мало не всі мешканці Сосниці стоячи на колінах з синьо-жовтими прапорами та квітами віддавали останню шану