
«Если бабушка села за компьютер, то прощайте, борщи и салаты!» — подшучивает кум над Тамарой Васильченко из Семеновки. И действительно, в свои 77 лет Тамара Ивановна уже не представляет своей жизни без ноутбука и Интернета.

У Міжнародний Жіночий День поліція Чернігівщини пропонує познайомитися із звичайною українською жінкою з народу — офіцером поліції Вікторією Науменко, яка не зламалася після загибелі на Донбасі чоловіка й присвятила себе службі в роті патрульної служби поліції особливого призначення «Чернігів».

Quod non licet feminis, aeque non licet viris (лат.) - що не дозволено жінкам, не дозволено й чоловікам! - так буквально в одному реченні можна сформулювати сутність тендерної політики, або як її ще називають - політики рівних можливостей для жінок і чоловіків.

У квартирі подружжя Соснюків з селища Десна Козелецького району смуток. 67-річний Володимир Олександрович та 64-річна Ніна Степанівна пережили обох своїх синів, Віктора і Андрія. 17 лютого минуло три роки, як у бою на Дебальцівському плацдармі загинув їхній старший син, 41-річний Віктор, начальник зв’язку 169 навчального центру «Десна».

Від Корюківської трагедії його врятувала мати. У Чорнобильську зону він поїхав сам. Сказали: «Треба!» Валентин не міг навіть уявити чи подумати, що можна сховатися. Треба, значить, треба...

— Мені по життю часто було погано. Погано і погано, — говорить 65-річний Микола Чичик, живе у геріатричному пансіонаті в Чернігові. По-старому, це дім престарілих. Сидить на своєму ліжку. Навпроти, на іншому, — подруга Миколи Михайловича, однолітка Валентина Макогоненко. Живуть в одній кімнаті з дозволу начальства.

— Ноги мокрі, змерзли, як цуцики. Пустіть погрітися, — стукаємо в двері до будинку Володимира і Любові Дегтярів у Гориці Менського району. — Чай, каву будете? — відчиняє господиня, 56-річна Любов Дегтяр, веде у хату. — У машині щось зламалось? Що треба?

Під час Другої світової війни у багатьох німецьких таборах українських дітей вбивали з автоматів, знищували цілими бараками і по одному. Закопували мертвими і живими, з матерями й без них... їх спалювали у крематоріях, душили у газових камерах, мучили на плацу, морили голодом.

Неподалік села Данівка Козелецького району — мисливське господарство «Товариство шанувальників природи». Одне з найбільших у Чернігівській області. Площа — 29 тисяч гектарів. Зима цього року не надто люта, але вже згодували тваринам 40 тонн кукурудзи і тонну солі.

62-річний Віктор Дрозд разом з дружиною 58-річною Людмилою живуть у полі. Майже 25 років тому викупили територію колишнього торфобрикетного заводу в Глядині Чернігівського району. Гектар дворища огороджений парканом. У дворі — високі ангари, з десяток легкових «совдепівських» автомобілів.