«Маму нову хочемо. Хорошу, красиву. Щоб не била і не пила. Блондинку»

Поки 33-річний Руслан Холуяко з Березни Менського району на роботі, мати в активному пошуку нової невістки і мами для онучок. Розлучений холостяк виховує дочок-близнючок. 5 серпня дівчаткам минає чотири роки. За малими дивляться бабуся, дядько Роман і наймана няня.


Слава і Саша з бабусею Любмилою Холуяко на лавці біля дому

«Сільську, роботящу»

— Невістку дуже хочу, — усміхається 55-річна Людмила Холуяко, мати Руслана.

Руслан високий, метр 80. Чорнявий. Вже півроку як сам. Жених завидний, свій будинок з усіма вигодами. У хаті вся техніка є. Працює у виправній колонії в Чернігові, охороняє засуджених. Добу на роботі, три — вдома.

— Ви нам маму нову привезли? — вибігають з двору близнючки. — Хочемо хорошу, красиву. Щоб не била і не пила, блондинку.

— Краще сільську, — уточнює мати. — Городські ж не привчені до роботи. Син сільський, роботящий-трудящий. І дружина повинна така бути. Малі все питають: «Тату, коли ти нам нову маму найдеш?» — усміхається жінка. — Пам’ятають, як з рідною мамою жили.

— Я Слава, — представляється мала.

— А я — Саса, — підхоплює інша. Тримаючи ляльку в руках, біжить на дорогу до калюжі.

— Не можна, — кричить бабуся. — Ми ж ляльок вже сьогодні купали. Одежа висохне, вдягнемо.

«Твоя невістка п’яна в дупель»

— Руслан з жінкою познайомився в Березні, — розповідає мати. — Син став кумом у Гриші Чеснова. У його жінки сестра Оля. На дев’ять років молодша за сина. Зійшлися.

Так вже у народі повелося, свекруха — перший ворог. Та я намагалася у їхні стосунки не втручатися. Купили будинок. Оля завагітніла. Прийшла покійна сваха, каже: треба взаконити відносини. Треба — значить, будемо, кажу. Два роки жили у нас. Чоловік мій, Сашко, каже: ти її не загружай роботою. Молода. Так і робила. А вона прокинеться, піде до мами. Нічого їй не треба. Батьки її вже померли. Від горілки.

Руслан їздив у Москву на заробітки. Обстановку у свою хату купив. Душову кабіну, пральну машину, все як у місті. Сарай побудував, новий паркан поставив. П’ять років разом прожили. А тоді я почала помічати, що з невісткою щось не те. Якось вона пішла в дитсадок за дівчатами. Вихователі кажуть, п’яна була. А тут подруга моя телефонує. Якраз осінь, калюжі. Каже:

«Людо, вийди на трасу, твоя невістка п’яна в дупель». Думаю, поки своїми очима не побачу, не повірю. Вийшла, а вона веде велосипед і у центрі з дітьми впала у калюжу. Діти перелякалися, біжать попереду. Оля йде, виляючи. Кажу: «Здарова, Олько. Тобі погано, захворіла? Чи ти п'яна?» — «П'яна. А що?» Баби сидять, на все це дивляться. Знаєте, як воно неприємно. Аби була моєю дочкою, в асфальт би урила, ще й прикатала. Та вона невістка, не маю права. Подзвонила сину: йди, зустрічай жінку. А тоді син зізнався: «Мамо, вона п'є».


Завидний березинський жених Руслан з доньками

Зайшла якось до них увечері. Сидить Оля за столом. Голову нагнула. Спить. У хаті холодно. Діти голодні. Руслан якраз з роботи приїхав. За шкварки взяв: «і ди, їсти готуй». А вона: «Я тут нічого не робила і робити не буду». Запропонувала Руслану розлучитися. Мо’, від такої новини Оля одумається. Всяке буває. Поки дитячі отримувала, за дітьми трохи дивилася, а як грошей не стало, — шандец. Непотрібні стали. Руслан як з Москви з грошима приїде, борги гасить. Сережки, ланцюжок, обручки, перстень — все пропила. Син тільки квитанції з ломбардів знайшов.

«Їли кормові буряки, вишні з кісточками»

— Разів шість від нього ходила, — продовжує жінка. — Перейшла жити у батьківську хату. Дзвонить якийсь чоловік Руслану: «Будеш Олю ругать, морду тобі наб’ю». Почула від людей: діти ходять голодні, холодні. Кажу сину: «Іди у соціальну службу, кажи, якщо з дітьми що станеться, посадимо». У мене кум у Києві живе, жінка в нього адвокат. Раз соціальна приїхала, а вона вдома п’яна. Зафіксували. Тоді все повторилось. Служба приїхала — вона спить з якимось мужиком. Навіть не прокинулася. Пофотографували, зняли на камеру. У дітей температура не добігала до 35 градусів. Ослаблені організми, їли сирими кормові буряки, вишні з кісточками. Аби ще переночували ніч у холоді — не було б дітей.

Руслана в хату не пустили. Коли її вже розбудили, дали якийсь светр брудний, щоб вдяглася. Розпитували, чим дітей годувала. Малих відвезли в лікарню, промили шлунки. Тиждень Руслан з ними пролежав у лікарні.

А до цього ледь не згоріли в хаті. Оля, як завжди, п’яна спала. А малі що хотіли, те й робили. Підпалили матрацик. Оце такі діла у нас.

Служби вирішили вилучати малих і відправляти в інтернат. У сільраді комісія засідала. Та дітей залишили з батьком. 15 березня син подав до суду на аліменти. Після того від мами ні слуху ні духу. Раз тисячу відправила на картку.

— Вона працює?

— Чула, наче на цегляному заводі. А чи офіційно?

Це ти Саша чи Слава? — перепитує в онуки, яка побігла на дорогу, і дивиться на іншу. — Сашо, вернись.

— Я Саша, — уточнює мала, сидячи на лавці. — То Слава пішла.

— Зовні дуже схожі, інколи я їх плутаю, — сміється жінка. — Одна баба казала: ти у різне одягай, щоб розрізняти. А вони такі хитрі: пішли, перевдягнулися, і Бог їх розбери.

Після розлучення раз у тиждень Оля малих забирала. А тоді ж почули, що її возили в лікарню. Допилася. Руслан поставив умови: хочеш бачити дочок, приходь, гуляй. Після того її як відрізало. Іду по вулиці на велосипеді. А вона з подругами іде, морозиво їсть. Малі до неї: «Пливєт». Подивилась, усміхнулась і далі з тим морозивом пішла. Думаю: як у тебе серце не тьохнуло? Не вдавило?

«Няня – 20 гривень за годину»

— Працюю у дитячій школі-інтернаті в їдальні. З восьмої по п’яту на роботі. Руслан їздить на Чернігів. Раз у чотири дні так припадає, що дівчат ні з ким залишити. Наймаємо няню. 20 гривень за годину. У селищі кажуть, це дорого. Та їх же у нас двоє. Приходить на сьому ранку і до п’ятої з ними. У мене другий шлюб. У 39 народила сина Рому. Зараз йому 15. Теж виручає нас. Няня працює до п’ятої вечора. А Рома сидить з малими до дев’ятої, поки ми не посходимось.

— Треба, щоб жінка у брата з мізками була і з малими сиділа, — уточнює Роман. — Набридло мені вже. Запрягають, а грошей за це не платять. А мені ж гуляти хочеться.


Роман Холуяко

— Зараз молодь знайомиться в Інтернеті.

— Я вже йому казала, — махає рукою жінка. — Там хороших немає. З однією познайомився. Двоє діток є. Казала сину: «Аби ж у тебе одна дитина була». А у неї ж теж двоє. Якщо, кажу, твої дівчата їй не потрібні, викинь з голови. Я ж баба, мені буде образливо. Ми ж з них пилинки здуваємо.

Юлія Семенець, Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №31 (1682), 2 серпня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: