
З початку повномасштабного вторгнення він почав донатити. Гроші з кожної пенсії відправляє перевіреним загальнодержавним волонтерам, наприклад таким, як Гайдай. І своїм волонтеркам з Пекарева — дівчатам, які плетуть сітки, теж виділяє пару сотень. Про «копійчані» постійні перекази через ПриватБанк навіть не рахує.

Не кожне селище може похвалитися власною мистецькою школою. Але Парафіївській громаді пощастило. Парафіївська мистецька школа Парафіївської селищної ради – це не просто освітній заклад, а справжній центр культури, де діти мають змогу розкрити свій потенціал, знайти нових друзів та відчути радість від творчості.

Без зброї, не маючи спеціальних навичок та без відповідної підготовки, прихопивши лише одну лопату і бінокль дісталися до ворожого «Тигра», вщент заповненого різним озброєнням, відкопали його й передали своїм – так почалося повномасштабне вторгнення в Ічнянця, жителя Крупичполя, Івана Залізного на псевдо «Дядя Ваня», нині ветерана.

Біля його двору в Радичеві за день буває більше машин, ніж в усьому селі. По виноград приїжджають не тільки зі своєї, Понорницької, громади, а й із сусідніх. Господар дозволяє вибирати грона прямо на кущі, тож товар найсвіжіший. Пропонує скуштувати нижні ягоди (виноград дозріває зверху вниз), аби пересвідчитися, що стиглий. Вибирати є з чого.

40 років Василь і Валентина Шуриги прожили у Києві, а потім вирішили оселитися на природі, причому в прямому сенсі цього слова їхня садиба розташована в полі, поміж лісової порослі розкинулися грядки і сад, вода подається з колодязя, викопаного власноручно, електроенергія генерується з енергії сонця, а тепло з енергії землі.

У сучасному світі, де технології та стрімкий ритм життя займають більшу частину нашого часу, особливо важливо знаходити місце для творчості, розвитку та спілкування. Таким острівцем дитинства, де кожен може знайти заняття до душі, розвинути свої таланти та доторкнутися до світу прекрасного, є Ічнянський Будинок дитячої та юнацької творчості.

Перший дзвоник завжди був особливим і трепетним днем для школярів. Навіть якщо дітям ще шкода прощатися з безтурботним літом, початок осені символізує нову сторінку у їхньому житті, нові виклики й відкриття. Для когось це лише черговий навчальний рік, а для одинадцятикласників - перший крок у дорослість.

Лінія фронту на карті бойових дій - це те, за чим ми щодня стежимо із завмиранням серця. Але є ще одна, невидима лінія фронту - у кожного своя. Вона не менш важка, та саме вона дозволяє кожному знайти своє місце у боротьбі, бути потрібним і наближати перемогу. Саме про таку лінію розповів переселенець із Сумщини, який нині знайшов тимчасовий прихисток у нашому селищі.

Менянину Борису Дубині 61 рік. На вигляд — здоровий, міцний козак. Працює охоронцем «у двох місцях» — ТОВ «Мена-Авангард» і в магазині. — А ось кров уже стала густою. Нікуди не годиться. П’ю пігулки від гіпертонії, — переймається, що більше не може бути донором. Згадуючи, як здавав кров для атовців, говорить:— Хотілось би, щоб і зараз вона допомагала рятувати наших захисників, та не виходить.

27-річний Ярослав Іващенко з села Миколаївка Березнянської громади Чернігівського району оговтується після поранення. Він солдат П’ятої окремої штурмової бригади. А ще розвідник безпілотних літальних апаратів (БПЛА, дронів). На війні чоловік втратив обидві ноги. Дрон-камікадзе розірвався поруч.