
Деревину здавна використовували для створення елементів декору та побуту. З неї виготовляли посуд, шафи, столи, ліжка, стільціякі додавали надзвичайного затишку, тепла та вишуканості оселям. Хоча нині розвиток промисловості й привертає увагу до штучних матеріалів, але дерево не втрачає своєї популярності.

З Іриною Сірою ми знайомі давно. Колись, ще до повномасштабного вторгнення, довелось бувати у Сеньківці, де Ірина жила й працювала завідуючою бібліотекою, на одному з Днів села. Вражена її голосом і талановитим виконанням пісень, я загорілась бажанням написати про неї матеріал, щоб розповісти людям про цей сеньківський самородок

17 квітня минулого року о 9.00 в Чернігів, по готелю «Профспілковий», прилетіло три російські ракети «Іскандер». Загинули 19 чоловік (військові та цивільні), 78 отримали поранення (з них четверо дітей). 657 чернігівців звернулися за допомогою у відновленні житла. Від вибухової хвилі повилітали вікна у 28 багатоповерхівках

Тетяна - сосничанка, щоправда довгий час свій талант вона демонструвала на високих сценах губернії та столиці. Народилась вона якраз на Щедрівки у співочій сім’ї, де всі любили пісню. Дідусь ще й грав на скрипці та балалайці. Разом з бабусею вони створювали святкову атмосферу для компаній. Тато і мама теж були активними учасниками художньої самодіяльності. Мама Валентина Олексіївна й досі, вже 20 років співає у хорі ветеранів та 30 років - у церковному хорі.

Володимиру Григоровичу Кучерявенку з Городні 83 роки. З 1992 року він перебуває на заслуженому відпочинку. Вийшов на пенсію він з посади начальника відділення МЧС в Городнянському районі, в якому прослужив 27 років. А загальний його трудовий стаж у ці структурі, яка підпорядковувалась на той час Міністерству внутрішніх справ, становить 33 роки. Саме він

31 березня у маленькому Городищі на Коропщині проводжали в останню путь 50-річну Тетяну Прокопчук. Вона із сім’єю жила в Кинашівці на Борзнянщині, а поховати її просила там, де народилася і виросла, де живе мама. На похорон зійшлося все село. Було багато приїжджих — цивільних і військових. Люди зібралися, щоб вклонитися стійкості і патріотизму цієї скромної жінки.

Часті візити на передову пояснює потребами не лише матеріальної допомоги, але й спілкування з воїнами. Щоразу обласна керівниця їде не з порожніми руками, хоч волонтеркою себе не вважає і дуже просить так її не називати. Війну вона сприймає близько та особисто – багато її знайомих і рідних на фронті із перших днів. Та й сама Олена Дмитренко від початку

Ця ягода ще кілька років тому була маловідома для більшості українців, і далеко не кожен міг відрізнити її від чорниці – тепер вона вже заполоняє вітчизняні ринки і припала до смаку цінителям солоденького. 55-річний Богдан Демирський з села Підлісне Кіптівської громади професійно займається лохиною шість років, до цього в господарстві ягідника була переважно

— Я вперше був у Катеринці на відспівуванні. І зрозумів відмінність української церкви від російської. Тут усе чітко, зрозуміло. З промовою, яка проникає в саме серце, — каже 61-річний Віктор ШИШ, батько. Прощався з сином, 32-річним Олексієм. — В Олексія був позивний Мольфар. Чому?

Коли чуєш слова «людський вік», мимоволі замислюєшся, що кожному він визначений свій – комусь відміряно пробути зовсім мало на цій землі, коротким спалахом ознаменувавши своє буття, а чиясь земна доля простягається на довгі роки. Чиєсь життя видається бурхливим і буремним, а хтось, немов світлий вогник затишного багаття, огортає непомітно всіх, хто має