Грузини погрожують спалити себе та орендоване житло

П'ятниця, 24 квітня 2009 12:04 | Переглядів: 2792

До настання фінансової кризи житлова проблема для наших співвітчизників була чи не найбільшою проблемою, а зараз — і поготів. Проте є й такі, на яких криза жодним чином не вплинула, навпаки - навіть в дечому посприяла.
В селі Количівка Чернігівського району родина біженців-грузинів погрожує самоспаленням та відмовляється передавати у власність громади орендоване ними майно. Натомість сільські депутати переконані, що біженці хочуть приватизувати та вигідно продати колишню сільську «контору».

Депутати не дають приватизовувати

Родина біженців з сонячної Грузії Віола та Давид Гігаташвілі переїхали в Количівку в 2005 році. У статусі біженців Гігаташвілі перебувають в Україні з 2002 року. Перед тим, як переїхати в Количівку, грузини три роки проживали в Ріпках. Там купили собі житло, відкрили власну справу, навіть зареєструвалися як приватні підприємці, — варили та продавали сир. Переїхавши до Количівки, мати та син взяли в оренду приміщення колишньої сільської контори загальною площею майже 140 квадратних метрів. Що ж змусило біженців продати житло в районному центрі та переїхати до села?
За словами мешканця Количівки, депутата Іванівської сільської ради, під юрисдикцію якої підпадає Количівка, Олега Дерев'янка договір оренди з біженцями в 2005 році укладався за безпосереднього сприяння тодішнього губернатора області Владислава Атрошенка та низки високопоставлених чиновників з районної ради. “Перед тим, як віддати приміщення грузинам, воно здавалося в оренду підприємцям з Количівки і там діяв продуктовий магазин,” - говорить Олег Антонович. Депутати тоді відмовили підприємцям у наданні дозволу на приватизацію контори, більше того — будь-яка реконструкція під житловий будинок також заборонялася. Воно і зрозуміло, адже будівля стоїть понад трасою “Чернігів-Київ” та й до обласного центру, як кажуть, “рукою подати” — тож його ринкова вартість може сягнути досить суттєвої суми.

А сир виявився — бракований!

Як говорить Олег Дерев'янко: “В 1979 року будівлю було газифіковано, а після попередніх орендарів колишня сільська контора перебувала у гарному стані”. Тому родина Гігаташвілі з радістю взяла будівлю в оренду. Проте, порушуючи умови договору оренду, вони реконструювали промислове приміщення під житлове. Грузини знову взялися варити та продавати національний сир, доки... не приїхала санепідемстанція. “Після перевірки біженці призупинили свій бізнес,” - розповідає Олег Антонович.
Минуло п'ять років з моменту укладення договору оренди між Іванівською сільською радою та родиною грузинських біженців Гігаташвілі. “Першого травня у них закінчується термін оренди, а депутати одностайно висловились проти приватизації будівлі” - говорить сільський голова Іванівки Світлана Струк.
Чому ж сільські депутати такі нетолерантні до знедолених біженців?

Були б пиріжки — будуть і дружки

Виявляється, нетолерантні не депутати, а якраз навпаки — грузини. “Ми запропонували Віолі та Давиду Гігаташвілі віддати частину приміщення, щоб поселити сільського вчителя та медика, яким нема де жити, - говорить Світлана Струк. - Проте вони категорично відмовились підселяти їх до себе.” Про причину такої відмови знає депутат Іванівської сільської ради Олег Дерев'янко. “Минулого року Віола направила до мене київських підприємців з пропозицією продати контору, - розповідає він. - Коли я сказав, що сільрада могла б продати їм приміщення за 60 тисяч доларів, вони здивувалися і відповіли, що Віола захотіла за нього 110 тисяч, - продовжує Олег Антонович. - Як бачите, наміри у біженців спрямовані на те, щоб нажитися на майні громади, а село залишити ні з чим.” За словами депутата, у них був досвід з продажем аеропорту, — тоді всі гроші пішли на благоустрій Іванівки, а в Количівці і досі на вулицях немає навіть ліхтарів.

Дуже подібна історія

Олег Дерев'янко порівняв цю історію з подіями дворічної давнини. “В 2003 році один количівець взяв в оренду у місцевого сільського господарства списаний сарай, - для того, щоб вирощувати свиней,” - розповідає сільський депутат. В хлів селянин самостійно провів світло та газ. Проте через пару років знайшовся один чернігівський юрист, який відсудив у селянина списаний сарай. Приміщення цей юрист приватизував та оцінив у 40 тисяч гривень, а потім продав його за 40 тисяч доларів. За словами Олега Антоновича, договір оренди у селянина є, проте зв'язки та гроші зробили своє і праця та гроші, які він вклав в орендований сарай “пішли за вітром”.

“Спалю себе і будівлю”

Протистояння між місцевими селянами та грузинськими біженцями, які розгорнулися в селі Количівці, стрімко переростають із низки особистих непорозумінь в баталії судового характеру. Олег Дерев'янко неодноразово чув від Віоли Гігаташвілі погрози спалити себе та заодно і будинок, щоб не дістався, як кажуть в народі, “ні собі, ні людям”. Натомість ані депутати, ані селищний голова були не проти, щоб біженці й надалі проживали в колишній сільській конторі, от тільки Віола Гігаташвілі подала судовий позов до господарського суду на рішення депутатів, які відмовили їй у приватизації майже 140 квадратів вигідно розташованої будівлі.
Селищний голова Світлана Струк не розуміє суті та логіки такого позову, адже орендарі-грузини щонайменше в двох пунктах порушили законодавство про оренду комунального майна і навіть за певний період прострочили терміни сплати оренди. Вона втомилася від постійних поїздок та допитів в районній прокуратурі. “В сільської ради є всі підстави відмовити у продовженні договору оренди, а тим паче у приватизації,” - говорить на свій захист Світлана Миколаївна. Вона, до речі, обурюється на публікацію в одному з обласних видань, де вказується на те, що «в якості позивача виступає сільська рада». Натомість, як говорить сама пані “головиха”, найняти юриста для сільської ради — надто велика розкіш, оскільки грошей на оплату його послуг в бюджеті немає.