Олександр Редчич хоче мати власне житло, вчитися і працювати (відео)

Одразу після народження його покинула мати, а у 26 років він став мешканцем будинку престарілих. Та попри все таку активну і життєрадісну людину, як Олександр Редчич, ще треба пошукати. Інвалід з дитинства, він займається спортом, фотографує і справою життя хоче зробити допомогу іншим. Знайомі Сашка кажуть: саме такі люди здатні змінити світ на краще.


 
Олександр Редчич показує нам копію документу, який, можна сказати, прямо у пологовому будинку визначив його подальше життя. Це заява матері хлопця про те, що вона відмовляється від своєї новонародженої дитини, бо та має фізичні вади. Тож через ДЦП, вовчу пащу і заячу губу Сашко став сиротою.  Спочатку його відправили до будинку дитини, а в чотири роки перевели до Ніжинського дитячого будинку-інтернату. Уже там він у 9 років став на ноги. Потім, розповідає, довго вмовляв відправити його на операцію з виправлення вад обличчя, та хлопця запевняли, що зі своїми діагнозами може не вижити після хірургічних втручань. Зрештою лікарі дозволили. Олександр Редчич: «Перша операція пройшла успішно, це у 2003-му, друга у 2004-му, думали, що я її взагалі не видержу».
 
Витримав. І почав шукати рідних батьків. Допомагали і вихователі, і волонтери. Дізналися адресу родини, та виявилося, там ніхто не проживає. Але Сашко не полишає надії знайти маму й тата. Олександр Редчич: «Я від них нічого не хочу. Я хочу їх просто побачити, розказати, який я став. Які б вони не були, вони ж батьки, правильно? Вони повинні задуматись, що вони зробили».
 
У 2008-му хлопця визнали недієздатним. А у грудні минулого року юристи громадської організації «МАРТ» допомогли йому повернути право самостійно вирішувати свої повсякденні питання – обласний апеляційний суд цивільну дієздатність Олександра Редчича поновив. Зараз Сашко живе у Чернігівському геріатричному пансіонаті. Хоче отримати хоч якусь маленьку кімнатку у гуртожитку, бо у будинку престарілих 26-річному хлопцеві не дуже комфортно. Олександр Редчич: «Я не кажу, що там погано, але хотілося б жити окремо, ходити на роботу, вчитися десь».
 
Олександр відвідує групу денного перебування людей з особливими потребами, яка працює на базі благодійної організації «Аратта». Тут і фізичні вправи, і тренінги, і творчі майстерні – хлопець каже, саме це допомагає навчитися самостійному життю. Нещодавно почав грати у театрі реабілітації «Дивосад». Олександр Редчич: «На сцені всі ці негативні емоції зникають. Якщо починаю чимось займатися, мені менше приходять погані мислі».
 
Керівник театру Ірина Пісня розповідає, познайомилася з Олександром три роки тому в Ніжині, коли приїжджала зі своїми вихованцями до інтернату виступати. Дуже зраділа, що він захотів відвідувати «Дивосад», цілеспрямованість хлопця вражає. Ірина Пісня, художній керівник театру «Дивосад», соціальний реабілітолог: «Он очень сильно старается, такой силы воли я ещё не видела у человека, чтоб вот так он хотел быть полезным нашему обществу, жизнь полноценной жизнью. Разубеждать его бесполезно, он человек целеустремлённый, если захотел, сделает всё».
 
Після відновлення дієздатності Сашко активно шукає роботу. Професія мрії – фотокореспондент, а взагалі хоче допомагати таким людям, як він сам, привертати увагу суспільства до проблем інвалідів. Ірина Пісня: «Саша и такие люди, как Саша, они могут, и, наверное, для этого и пришли в этот мир, чтобы поменять его к лучшему, поэтому нам, кто может, надо им как-то постараться помочь, что-то сделать. Надо нам тоже меняться».
 
Адже один, навіть зовсім маленький, добрий вчинок, може стати для когось великою радістю.

«Сівер-центр»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: