Новий «старий» одяг, або Крамниці речей із чужого плеча зникнуть?

Гарно одягатися, звісно, хочуть усі. Але далеко не кожному по кишені платити кілька сотень гривень за нову річ. Тож секонд-хенд, нині ця англійська фраза перекладу не потребує, – вже не тільки продаж одягу з чужого плеча, а й соціальне явище, завдяки якому виживають і більш-менш пристойно одягають себе і свої родини не надто заможні громадяни.

Крамниці, що торгують уживаним одягом, нині є в кожному райцентрі, але першість традиційно утримує обласний центр. Досить пройтися вулицями Чернігова, аби переконатися: кількість торгових точок секонд-хенду і стокових крамниць, куди завозять новий одяг, що тривалий час пролежав на полицях бутиків чи супермаркетів і не знайшов своїх господарів, у місті збільшується з кожним роком. Нині крамниць секонд-хенду в нашому обласному центрі понад п’ятдесят! Та чи не загрожує їм закриття, адже Україна насправді завалена речами з чужого плеча з-за кордону, і від цього зазнає збитків вітчизняна текстильна промисловість?

Найголовніше – захист прав споживачів

Майже повністю змінити правила ведення бізнесу з продажу імпортних товарів, які були в ужитку, пропонує народний депутат України Віталій Немілостівий. У своєму проекті Закону «Про заборону оптової торгівлі, крім комісійної, уживаних текстильних виробів» він наполягає, що імпортний секонд-хенд, згідно з українськими правилами торгівлі, – непродовольчий товар, що був у вжитку, а це означає, що його варто класифікувати, як комісійний. Відтак, реалізувати його можна лише у відділах або крамницях комісійної торгівлі. Про зникнення оптової торгівлі імпортним «секондом» і закриття роздрібних точок у проекті не йдеться:
– Основна ідея мого законопроекту – захист прав споживачів, які купують речі, що вже були у використанні, – каже депутат. – Потрібно зробити цей ринок більш цивілізованим, як і в інших країнах, де він має свій сегмент. Ніхто нікого не звільнятиме, оскільки речі ж залишаться. Мова, зокрема, йде про те, щоб покупці могли повернути товар протягом певного часу, якщо він їм не підійде. Також, якщо я купив якусь річ, а потім через неї чимось захворів, то, зрештою, я маю знати, хто за це відповідатиме. Якщо ж ця річ виявиться краденою і до мене прийдуть міліціонери і конфіскують її, то маю знати, до кого звертатися у такому випадку.
Існує тут і економічний аспект. За словами парламентаря, нібито як секонд-хенд в Україну ввозять багато контрабанди. За останні п’ять років до нас надійшло 480 000 тонн уживаного товару. Скільки саме там було одягу і чому його продавали за ціною, у багато разів вищою від мізерної початкової вартості кілограму такого товару, залишається поза межами державного контролю.

Голос народу

Ми завітали до однієї з крамниць секонд-хенду у Чернігові. Просторо, багато різного одягу розвішано, дещо лежить у величезних коробках посеред торгової зали. Відчуваємо специфічний запах дезінфекції та ароматизаторів. Ліпший одяг із цінниками продають поштучно, менш якісний – на вагу. Продавчині, з якими вдалося поспілкуватися, кажуть, що покупців у них завжди вистачає. Люди перебирають товар, роздивляються, приміряють і купують. Зранку, коли завозять нову партію, ще до відкриття крамниці, біля входу немала черга. Пенсіонерка Галина Пилипівна розповіла, що вона тут – клієнт постійний:
– Я не можу за свою пенсію придбати взуття у звичайній крамниці, бо й на хліб не залишиться, – каже жінка. – А тут купила чобітки за 60 гривень! Майже нові, теплі…
Для молодих матусь секонд-хенди також дуже потрібні:
– Купила дитині вісім кофтинок за 50 гривень. На базарі навіть, якщо були б шалені знижки, я і половини не придбала б. А ще пам’ятаю, як сім років тому шукала одяг для вагітних і купила його саме у «секонді», бо в спеціалізованих крамницях він коштує дуже дорого.
Намагаємося розпитати ще одну молоду жінку. Пані Ольга виховує п’ятирічного сина. Одяг на хлопчику, як то кажуть, горить. Жодної зарплати не вистачить. А тут, за словами матері, можна купити гарні дитячі речі, з натуральних тканин і навіть нові.
Поруч вибирає джинси чоловік: «І для роботи, і для дачі одяг завжди беру тут!»
Покупців чимало. Біля каси довга черга. Розплатившись, до виходу прямує молода жінка з дитиною:
– Покупками задоволена. Для нас ця крамниця – оптимальний варіант. Економія перш за все!
– Наразі не існує альтернативи секонд-хенду для незаможних людей. Неякісні і не такі вже й дешеві китайські речі не влаштовують наших клієнтів, – зазначила продавчиня Алла. – Понад чотириста тисяч осіб в Україні мають роботу завдяки цьому бізнесу, а до бюджету щорічно надходять величезні податки. Користуються вживаним одягом не лише малозабезпечені громадяни та пенсіонери, але й молодь, люди із середніми статками, навіть зірки естради. І кожен знаходить для себе тут щось потрібне, якісне, недороге і сучасне.
Майже всі, з ким ми спілкувалися, одностайні: «Закривати секонд-хенд не можна!»



Чим небезпечні речі з секонд-хенду

Головна небезпека одягу з секонд-хенду в тому, що речі дезінфікують за допомогою хімічних речовин, а саме формальдегіду. Його токсичність може вплинути на генетичний рівень, репродуктивні органи, дихальні шляхи, очі, шкіру, центральну нервову систему. Основний шлях потрапляння цієї речовини в організм людини – інгаляційний, тобто через дихальні шляхи. До речі, формальдегід внесено до списку канцерогенних речовин.
Для знищення бактерій «ношений» одяг піддають пароформаліновій обробці. Так дезінфікують у спеціальних камерах одяг із шкіри та хутра, шкіряне і гумове взуття, вироби з натуральних тканин, хімічних волокон тощо. Співробітники Інституту мікробіології встановили, що після пароформалінової дезінфекції кількість мікроорганізмів зменшується до прийнятного рівня, але повністю мікроби не зникають. Згідно з правилами після дезінфекції обов’язково слід робити нейтралізацію формальдегіду 25% нашатирним спиртом. Проте високий його вміст показує, що процес дезінфекції неякісний.
Лікарі ж рекомендують речі з секонд-хенду одразу після покупки випрати і випрасувати. Також фахівці радять такий одяг віддати до хімчистки або продезінфікувати на морозі. Такі запобіжні заходи допоможуть уникнути корости та демодекозу (підшкірного кліща). Щодо «ношеного» взуття, то його потрібно зсередини протерти спиртом або обробити антибактеріальним спреєм, аби уникнути зараження грибковими захворюваннями.



Допоможе свята вода

Кажуть, що одяг та взуття, ніби губка, вбирає в себе енергетику попереднього власника. Насправді велике значення має те, чим людина хворіла, як почувалася, що переживала. Придбавши вживаний одяг, його обов’язково потрібно випрати, доливши кілька крапель свяченої води, яка забере увесь негатив. Загалом нічого поганого в тому, що людина користується вживаними раніше речами, немає. А от продавати одяг, отриманий, як гуманітарну допомогу, не можна, бо заробляти на благодійності – великий гріх.



А як у них?

У Європі та США секонд-хенд – це будь-яка річ, що була у вжитку: автомобіль, книжка і навіть інформація, отримана не з першоджерела. Збирають речі як прибуткові, так і неприбуткові організації. Наприклад, відома некомерційна структура Hymana people to people налічує 28 національних асоціацій. Такі компанії накопичують одяг, частину продають сортувальним фірмам або самі реалізовують через мережу своїх роздрібних крамниць. На отримані гроші закуповують медикаменти, продукти для найбідніших країн світу, зокрема й африканського континенту. Частину коштів спрямовують на освіту та боротьбу зі СНІДом. До речі, ці організації забезпечують зайнятість населення, а також сприяють збереженню навколишнього середовища (неабияку кількість зібраної сировини після переробки використовують для виготовлення ізоляції, фільтрів). Держава підтримує діяльність некомерційних структур на законодавчому рівні. Громадяни ж, котрі жертвують своє майно на благочинність, можуть отримати податкові пільги чи, скажімо, знижки у крамницях.
Якщо хтось думає, що іноземці цураються вживаних речей, то помиляється. Для тих, хто має порівняно скромні доходи, купівля чогось ексклюзивного не є ганебним явищем. Навпаки, знайти саме те, що пасуватиме новому господарю, – справжнє мистецтво. Популярні за кордоном і аукціони, на яких зірки кіно чи шоу-бізнесу влаштовують розпродаж свого гардеробу. У такому випадку, що відоміше ім’я власника сукні чи краватки, то й ціна на такі речі вища. А отримані гроші від розпродажів знову ж таки спрямовують на благодійність.

Щодо нас, українців, то ми готові віддавати останнє, аби вбрати свою дитину чи себе, щоб було «не соромно» та «не гірше за інших». Зізнаємося, не всім по кишені такий стиль життя. Голодувати чи вдягатися? Більшість обере продукти харчування. А за статистикою ООН, майже 80 відсотків наших громадян живе за межею бідності, з них майже 60 відсотків одягаються… у секонд-хендах, де ціни у десять разів нижчі, ніж у звичайних крамницях. Якщо ж торгові точки речей з чужого плеча зникнуть, життя простих смертних зміниться. А може, ситий голодного все ж зрозуміє?



Лариса Галета, фото автора, газета «Деснянка вільна» №29 (432)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.