• Брухт ДальнобойСервис


«Кому сіль, а кому сльози»

 

Для створення Літописів сільських громад мені довелося опрацювати суттєвий масив чернігівських газет за 1896-1941 роки. З великої кількості статей вдалося знайти такі, де їхні автори передають характери жителів сіл, що дуже цікаво ілюструють той час. Можна лише висловити подяку газетам за те, що вони друкували такі матеріали. Тому ми маємо наразі можливість відкривати минуле зовсім у іншому для нас сприйнятті. Ось зразок такої статті: чернігівська газета «Червоний стяг» за 1 квітня 1927 року надрукувала статтю «Кому сіль, а кому сльози». Наводимо її повністю.



«Кажуть, що якщо кинути у воду камінець з початку приморозків, вона відразу вкривається кригою. Роль такого камінця, такого «прискорителя» подій відіграв один громадянин села Хмільниці Бобровицького району, який, повернувшись з міського базару додому, привіз страшну і несподівану звістку: «Війна, в місті уже сіль поховали, і нічого з краму нема...» Ось так штука! Хмільничани, хоч і мало газет читають, але політику розуміють. Отрочно почали «готуватися до війни». За один момент кооперативну крамницю розвантажено від соли. «Назустріч» народу пішов і крамар, який відразу підвищив ціну з 70 копійок до 1 карбованця 20 копійок і кожному селянинові зокрема радив від щирого серця, шепочучи на вухо:

- Беріть, беріть сьогодні, завтра вже не буде...

Поки Іван Деркач запрягав коняку, щоб повезти до Чернігова на продаж декілька мішків з картоплею, і поки він розпрягав її, довідавшись про «небезпеку» з крамом, соли в кооперативній крамниці вже не було. Спантеличений, кинувся він до сусідніх сел, по кооперативах та крамарях. Бачить - а там те ж саме. «Соляна пошесть» охопила села. За короткий час Райспілка продала майже трьохмісячну норму соли, а попит анітрохи не зменшувався. І ось, коли, природньо, закінчилися запаси соли, і день - другий Райспілка не переводила продажу, поки не поповнилися запаси. («Бачите, зловтішалися крамарі, ми ж давно попереджували» - і накинули гривеничка), споживчий кооператив с. Кувічичі вирішив і заробити добре на цій справі, й авторитет кооперації піднести.

- Останню сіль у Чернігові забрали, повідомило правління, привезши 50 пудів, - більше нема й не буде, а тому відпуск тільки пайовикам.

Кинулися пайовики за сіллю, а прикажчик вимагає ще окремого дозволу від голови правління. Залишаючи когось з родини, щоб чергу тримати, швидко до нього. Справді, сидить голова поважно та дозволи на папірці дає, але обачно, обережно, не всім, не всім.

- Вам, громадянине, не можна дати, бо ви ще молодий член кооперації, до революції не були ще в нашому товаристві.

- Вам 3 пуда? Та чи не збожеволіли ви? Ви ж маєте родину лише з 3 душ!

Це пайовикам. А про інших і казати не доводиться. Як соромив їх голова, як дорікав:

- Ось коли хочете потрапити до кооперації, коли останню сіль розподіляємо! А де ви раніше були? Сорому не маєте!

Гірко каялися люди, виправдовувалися, що ніколи не передбачали такого лиха, і благали хоча б пари фунтів. А ввечері весело посміхалися кувічичські кооператори, рахуючи небувалу виручку. Все добре, але не завжди така масляна «кооперативу» випадає. Потроху вилікувалися від солиної хвороби, бачучи, як Райспілка не відмовляє давати сіль, хоча б вагонами, а одержавши, чухали потилицю:

- І навіщо було по 30 пудів закупати, гроші на цю кляту сіль марнувати?

Одужали і кувічичани, пам’янули «не злим» словом своє правління, мабуть, ще пам’януть, коли обиратимуть нове. Треба б, щоб і інший хтось звернув увагу на куві-чичську «кооперативну агітацію». Гірше ж за все ця історія відбивається на прикажчиках соляної бази Райспілки, - сидять, кажуть, зовсім без роботи та сидітимуть не менше як півроку. Бояться, бідні, як би не скоротили.

Селянин».

Читав стару газету голова Чернігівського районного осередку Національної спілки краєзнавців України Андрій Курданов

«Деснянка» №23 (862) від 10 червня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: газети, архів, соль, Курданов, Деснянка

Добавить в:
 
 


Центр Комплект