Із витверезника - до червоної книги

Мужики, маемо дві новини: одну погану, а другу ще гіршу. З якої почати? Гаразд, підемо за списком — з першої. Так ось, на найвищому рівні, мало не в Раді Безпеки ООН, прийнято рішення, що нас із вами терміново треба захищати. Пестити, ніжити й оберігати більше, ніж око в лобі. Питаєте, що ж у цьому поганого? Ну, не знаю. Мені особисто здавалося, що не всі ми Борі Моїсеєви. Можливо, ми й стаємо поступово сексуальною меншиною (принаймні якщо вірити телевізійним "Голубим вогникам" та редколегії газети "Бульвар"), та все ж таки справи не такі кепські, щоб просто завтра Рада Безпеки ООН власноручно почала нам каву подавати у ліжко, дарувати квіти і зрізати нігті на ногах. Або ще ганебніше: щоб жалісливі жіночки наші, кохаючи нас усією душею і з метою нашого збереження погодилися звалити на себе наші важкі чоловічі обов'язки, а нам віддати свої легесенькі. На. кшталт готування обіду вдома та укладання шпал на роботі. Ми все ж таки сильна стать! Ми ж ого-го, коли не ой-йо-йой! За що ж нас під охорону та до камери схову на зберігання? А ось за те. Про це новина друга, котра ще гірша.

Виявляється, вимираємо ми, шановні, зі страшною силою. Мов ті дурні мамонти з динозаврами. До того довимиралися, що незабаром дітки, щоб своїм татусям щоденник на перевірку пред'явити, змушені будуть ходити до палеонтологічних музеїв, де ті татусі ризикують отримати постійну прописку поруч із тими ж мамонтами. Саме цій темі, до речі, наприкінці минулого року було присвячене засідання Чернігівського прес-клубу реформ. Назву для цього засідання придумали організатори — не приведи Господи! Хоч бери її та пиши на пачці цигарок чорними літерами: “Чому вимирають чоловіки в Чернігівській області”. Його учасники (між іншим, майже самі жінки, котрим, мабуть, наше вимирання вже допекло) говорили про те, які фактори впливають на зменшення кількості (мало не написав “поголів’я") чоловіків у наших краях. Ні, не треба думати, що в нашій області чоловіки зібралися і за чаркою чаю придумали якусь нову, особливу причину свого масованого переходу до Червоної книги. За великим рахунком, залишаємо ми дружин наших вдовами з тих же причин, що й американці з папуасами, — захворювання системи кровообігу (52,4% усіх смертельних випадків), травми та отруєння (15,2%), новоутворення (14,5%). А найкоротший шлях на той світ — убрід через усе, що ллється і горить. Оковита дає найбільший процент травм, отруєнь, психічних розладів і, як наслідок, самогубств. Яких, до речі, серед чоловіків у 2-6 разів більше, ніж серед жінок.

Через те, мабуть, що жінки рідше спілкуються із зеленими чортиками. Серед причин, які вкорочують чоловікам віку, не останнє місце посідає і СНІД, який не поширюється навіть, а просто-таки скаче нашою землею. Спасибі сподвижникам “борь моїсеєвих”.

За офіційною статистикою, у 2005 році в Чернігівській області цю заразу виявили у 20 осіб на 100 тисяч нормального населення.

Більшість із заражених — мужчини, так би мовити.

Для порівняння: у 1998 році хворих на цю, давно вже для нас не екзотичну, хворобу було вчетверо менше.

У результаті, за даними начальника Обласного центру інформаційно-аналітичних технологій та здорового способу жити і Миколи Бонди, сьогодні на території області проживає 1 мільйон 159 тисяч 910 осіб, Ну, може, хто на свята до інших областей подався, то трохи менше буде. З цих проживаючих — 634 тисячі 677 жінок. А чоловіків — аж на 100 тисяч менше, всього 525 тисяч 233! Можливо, комусь із тих, хто у гречці любить попастися, така статистика і до вподоби. Але жінки чомусь б'ють на сполох.

Питаєте, чому це саме жінки почали найбільше перейматися нашою проблемою? Тому що, виявляється, принцип “Спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих" у цьому ділі не проходить. Не любимо ми самі себе, виявляється. Не у тому сенсі, про який ви подумали, а в тому, що любимо ми “гусари-ти". Якщо випиваємо — то до останньої краплі в гастрономі, якщо куримо — то до обвуглених підошов. Крім того, так вважає голова асоціації жінок-учених при Чернігівській обласній організації Спілки жінок України, кандидат економічних наук Світлана Задорожна, чоловіки стали жертвами власних стереотипів і моделей поведінки, а також стереотипів суспільства щодо них. Якщо, мовляв, жінки більш відкрито говорять про свої проблеми і таким чином намагаються їх розв'язати, то чоловіки їх приховують. І однією з найважливіших проблем є стан їхнього (нашого тобто) здоров’я. Не знаю, не знаю. Можливо, ми й житимемо довше, якщо почнемо кожній зустрічній жінці про свої болячки лопотати. Але чи не збільшиться після цього кількість самогубств серед них, бідолашних?

Зараз жінки живуть на 10-12 років довше, ніж їх “надії та опори”. Про це свідчить загальноукраїнська статистика, а їй треба вірити. Тож для того, щоб втілити в життя відому формулу письменника Олександра Гріна “Жили вони довго й щасливо і померли в один день”, жінкам треба йди під вінець із кавалерами, на ці 10-12 років за них молодшими. А якщо згадати, що заміж дівчата зазвичай виходять у 18-20 років, то питається: хлопці, ми що, подуріли? Що ж ми таке робимо? Давайте рішати: одне з двох — або з дитячого садочка — прямо до РАЦСу, більше знаного нами як ЗАГС, або турбуватися про свої мужні організми. Горлати по всіх усюдах про кожен свій прищик, може, й не треба, а ось усвідомити, що бути здоровим престижно—давайте спробуємо. Давайте гантелі потягаємо або хоча б продуктові сумки з базару. І нехай Рада Безпеки ООН спить спокійно. А жінки нехай не сплять. Разом з нами, здоровими і до них ласкавими. Собі на радість.

Олег Шпак, «Гарт» №3 (2287) від 19 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: