Мобільна версія сайту
Блог frodo
-
Sanctuary
Після багатьох років творчих пошуків, саундтреків до всього, що рухається, і періодичних нагадувань світу про те, що так, Evanescence все ще існує, гурт нарешті повернувся з альбомом "Sanctuary". І якщо ви думали, що це буде ще одна порція готичного страждання під акомпанемент фортепіано та дощу за вікном — вітаю, ви маєте рацію. Але лише частково.
На "Sanctuary" Evanescence ніби вирішили: "А що, як ми залишимо весь наш фірмовий драматизм, але додамо трохи сучасного металу, електроніки та екзистенційної тривоги зразка 2026 року?" Результат нагадує зустріч старої доброї готичної королеви з продюсером, який щойно відкрив для себе всі плагіни в студії. Amy Lee, як і раніше, співає так, ніби одночасно переживає кінець світу, кінець стосунків і кінець запасу кави в домі.
Пісні на кшталт "Who Will You Follow" та "Tell Me When You've
...
-
Roses
Іноді здається, що Widowspeak записують не альбоми, а саундтреки для кав’ярень, де бариста читає Керуака, поки миготить гірлянда з AliExpress. І ось "Roses" — черговий доказ того, що гурт уперто відмовляється виходити із власної комфортної туманної кімнати, де завжди п’ята вечора, трохи пилюки в сонячному промені й емоційна температура "ледь сумно".
Гітари ліниво пливуть, вокал Моллі Гамільтон звучить так, ніби вона співає вам колискову після трьох келихів вина. І найкумедніше — це працює. Хочеться іронізувати, але "Roses" затягує своєю неквапною меланхолією, як серіал, де нічого не відбувається, але ти дивишся вже шосту серію поспіль.
Треки на кшталт “If You Change” чи “Soft Cover” настільки делікатні, що їх можна випадково здути протягом. У певний момент здається, що гурт принципово уник
...
-
CO.WAR.DICE.
Після восьми років мовчання Marmozets повернулися з альбомом — і це звучить так, ніби гурт одночасно пережив екзистенційну кризу, марафон серіалів на Netflix і дуже емоційну поїздку в IKEA.
Платівка стартує з "A Kiss From A Mother" — пісні, яка починається як саундтрек до вестерну, а закінчується так, ніби хтось випадково ввімкнув одразу три педалі дисторшну й відкрив портал у 2014 рік. І тут головна проблема альбому: він страшенно хоче нагадати, що Marmozets досі "ті самі шалені діти з мат-року", але вже з іпотекою, сімейним мобільним тарифом і болями в попереку.
"New York" — це окрема історія. Трек настільки відчайдушно намагається бути хаотично-панк-ностальгічним, що в якийсь момент починає здаватися рекламним роликом дешевих кедів для покоління, яке досі згадує "золоту еру інтернету". І так, якщо вам здалося,
...
-
Who Will You Follow
«Who Will You Follow» — це той рідкісний випадок, коли гурт ніби одночасно свариться зі світом, із собою і з погано налаштованим компресором на студії. Evanescence вкотре дістають із шафи весь арсенал: трагічний вокал, готичну драму і відчуття, ніби зараз або почнеться апокаліпсис, або хтось просто вимкне світло в репетиційній.
Трек звучить так, ніби Емі Лі стоїть посеред руїн цивілізації й питає слухача: «Ну і за ким ти підеш?», а слухач у цей момент гарячково намагається зрозуміти, де закінчується приспів і починається черговий шар пафосу. Гітари гуркочуть із серйозністю людей, які щойно прочитали цитату Ніцше в Instagram і тепер мають місію донести біль людства через дисторшн.
Втім, у цьому є своя чарівність. Evanescence настільки віддані власному стилю, що навіть через роки звучать так, ніби 2004-й ніколи не закінчу
...
-
Come Say Sum
Трек "Come Say Sum" — це той рідкісний випадок, коли музика звучить так, ніби 2003-й рік прокинувся після енергетика, одягнув червону кепку й вирішив знову посваритися з усім світом у коментарях.
Lauren Sanderson тут працює в режимі "мені байдуже, але дуже голосно", і це, треба визнати, їй пасує. Вона подає агресію з такою театральною самовпевненістю, ніби щойно виграла словесну бійку в себе в душі й тепер вимагає аплодисментів. Усе це накладається на біт, який звучить так, ніби nu-metal ніколи не помирав — просто лежав у підвалі поруч із Xbox 360 і колекцією дисків "Need for Speed".
А потім заходить Fred Durst. І це не просто фіт — це культурний артефакт. Його поява в треку нагадує камео персонажа з давно закритого MTV-шоу: ти не просив цього, але чомусь радий. Durst звучить так, ніби все ще готовий побитися з критиками "R
...
-
Sharp Objects
Альбом "Sharp Objects" гурту Spiders — це той випадок, коли назва обіцяє щось гостре, а ти отримуєш… ну, скажімо так, не завжди ніж, іноді — пластикову виделку. Хоча, справедливості заради, місцями вони таки вміють вколоти.
З перших треків здається, що тебе зараз занурять у вир шаленого гаражного року: брудні гітари, нахабний вокал і все як ми любимо. Але вже за кілька композицій ловиш себе на думці, що цей "вир" більше нагадує добре знайому калюжу — стрибати можна, але глибини не чекай. Spiders ніби ходять по тонкій межі між стилізацією під олдскул і банальним самоповтором, і не завжди впевнено тримають рівновагу.
Тексти? Вони тут, безперечно, є. І навіть іноді звучать так, ніби гурт хотів сказати щось важливе. Але частіше виникає відчуття, що слова просто підібрані за принципом "аби римувалось і звучало зухвало". Е
...
-
Did You Ask To Be Set Free?
Альбом "Did You Ask To Be Set Free?" гурту As Everything Unfolds — це саме той випадок, коли емоційна інтенсивність настільки щільна, що, здається, її можна різати ножем і подавати з гарніром із підліткових екзистенційних криз.
З перших секунд платівка чемно попереджає: тут буде голосно, драматично і трохи боляче — як розмова з собою о третій ночі, тільки з кращим продакшеном. Вокал Charlie Rolfe звучить так, ніби вона щойно або врятувала світ, або остаточно в ньому розчарувалася (і, чесно кажучи, обидва варіанти однаково переконливі).
Музично альбом балансує десь між пост-хардкором, альтернативним металом і дуже старанною спробою змусити слухача відчути щось. І це "щось" відчувається — інколи навіть занадто. Є моменти, коли здається, що гурт настільки серйозно ставиться до власних емоці
...
-
When Love Dies
Альбом "When Love Dies" гурту Halocene — це саме той випадок, коли ти вмикаєш музику "на фон", а отримуєш повноцінний емоційний марафон із розряду "я не просив, але дякую, тепер я трохи зруйнований".
Почнемо з настрою: якщо коротко, то любов тут не просто померла — її ще й урочисто поховали, написали про це концептуальний альбом і видали це як терапію. Причому терапію не для слухача, а, здається, для самих музикантів. Слухач же просто випадково потрапив на цей сеанс групової рефлексії.
Звуково альбом балансує десь між альтернативним роком і дуже старанним прагненням звучати "максимально драматично". Вокал — сильний, емоційний, іноді настільки, що хочеться перевірити, чи все в житті у виконавиці справді так погано, чи це просто професіоналізм. Спойлер: швидше друге, але подається як перше.
Тексти — окрема
...
-
No Spell for Moving Water
Альбом "No Spell for Moving Water" швейцарського гурту Velvet Two Stripes — це той випадок, коли ти вмикаєш музику "на фон", а вона раптом починає поводитися так, ніби саме вона тут головна, а ти — просто статист із навушниками.
З перших хвилин альбом намагається переконати слухача, що старий добрий гаражний рок нікуди не подівся — він просто переїхав у трохи стильніший гараж, де є вінтажні підсилювачі, трохи пилу з 70-х і впевненість, що гітарний риф може вирішити більшість життєвих проблем. І, чесно кажучи, Velvet Two Stripes звучать так, ніби вони справді в це вірять.
Гітари тут хрумтять і скрегочуть із такою відданістю справі, ніби кожен риф проходив суворий відбір: "Чи достатньо він нахабний? Чи достатньо він нагадує, що рок-музика колись була небезпечною?" Вокал подається з легкою недб
...
-
Until You're Satisfied
Альбом "Until You're Satisfied" від британського гурту Yonaka — це той випадок, коли назва звучить як обіцянка слухачеві, а на практиці більше схожа на попередження: слухати доведеться аж поки ви не будете задоволені. А коли це станеться — питання відкрите.
З першого ж треку стає зрозуміло, що гурт намагається бути одночасно всім: альтернативним роком, трохи попом, трохи інді, трохи гімном для стадіонів і ще трохи музикою для драматичних сторіс в Instagram. У результаті виходить такий собі музичний "шведський стіл", де начебто всього багато, але після третьої ложки розумієш, що всі страви приправлені одним і тим самим соусом — енергійним, але підозріло знайомим.
Фронтвумен Theresa Jarvis чесно намагається витягнути альбом своєю харизмою та емоційністю. Її вокал звучить так, ніби вона щойно посварил
...
146
Експорт новин
