Мобільна версія сайту
Блог frodo
-
Who Will You Follow
«Who Will You Follow» — це той рідкісний випадок, коли гурт ніби одночасно свариться зі світом, із собою і з погано налаштованим компресором на студії. Evanescence вкотре дістають із шафи весь арсенал: трагічний вокал, готичну драму і відчуття, ніби зараз або почнеться апокаліпсис, або хтось просто вимкне світло в репетиційній.
Трек звучить так, ніби Емі Лі стоїть посеред руїн цивілізації й питає слухача: «Ну і за ким ти підеш?», а слухач у цей момент гарячково намагається зрозуміти, де закінчується приспів і починається черговий шар пафосу. Гітари гуркочуть із серйозністю людей, які щойно прочитали цитату Ніцше в Instagram і тепер мають місію донести біль людства через дисторшн.
Втім, у цьому є своя чарівність. Evanescence настільки віддані власному стилю, що навіть через роки звучать так, ніби 2004-й ніколи не закінчу
...
-
Come Say Sum
Трек "Come Say Sum" — це той рідкісний випадок, коли музика звучить так, ніби 2003-й рік прокинувся після енергетика, одягнув червону кепку й вирішив знову посваритися з усім світом у коментарях.
Lauren Sanderson тут працює в режимі "мені байдуже, але дуже голосно", і це, треба визнати, їй пасує. Вона подає агресію з такою театральною самовпевненістю, ніби щойно виграла словесну бійку в себе в душі й тепер вимагає аплодисментів. Усе це накладається на біт, який звучить так, ніби nu-metal ніколи не помирав — просто лежав у підвалі поруч із Xbox 360 і колекцією дисків "Need for Speed".
А потім заходить Fred Durst. І це не просто фіт — це культурний артефакт. Його поява в треку нагадує камео персонажа з давно закритого MTV-шоу: ти не просив цього, але чомусь радий. Durst звучить так, ніби все ще готовий побитися з критиками "R
...
-
Sharp Objects
Альбом "Sharp Objects" гурту Spiders — це той випадок, коли назва обіцяє щось гостре, а ти отримуєш… ну, скажімо так, не завжди ніж, іноді — пластикову виделку. Хоча, справедливості заради, місцями вони таки вміють вколоти.
З перших треків здається, що тебе зараз занурять у вир шаленого гаражного року: брудні гітари, нахабний вокал і все як ми любимо. Але вже за кілька композицій ловиш себе на думці, що цей "вир" більше нагадує добре знайому калюжу — стрибати можна, але глибини не чекай. Spiders ніби ходять по тонкій межі між стилізацією під олдскул і банальним самоповтором, і не завжди впевнено тримають рівновагу.
Тексти? Вони тут, безперечно, є. І навіть іноді звучать так, ніби гурт хотів сказати щось важливе. Але частіше виникає відчуття, що слова просто підібрані за принципом "аби римувалось і звучало зухвало". Е
...
-
Did You Ask To Be Set Free?
Альбом "Did You Ask To Be Set Free?" гурту As Everything Unfolds — це саме той випадок, коли емоційна інтенсивність настільки щільна, що, здається, її можна різати ножем і подавати з гарніром із підліткових екзистенційних криз.
З перших секунд платівка чемно попереджає: тут буде голосно, драматично і трохи боляче — як розмова з собою о третій ночі, тільки з кращим продакшеном. Вокал Charlie Rolfe звучить так, ніби вона щойно або врятувала світ, або остаточно в ньому розчарувалася (і, чесно кажучи, обидва варіанти однаково переконливі).
Музично альбом балансує десь між пост-хардкором, альтернативним металом і дуже старанною спробою змусити слухача відчути щось. І це "щось" відчувається — інколи навіть занадто. Є моменти, коли здається, що гурт настільки серйозно ставиться до власних емоці
...
-
When Love Dies
Альбом "When Love Dies" гурту Halocene — це саме той випадок, коли ти вмикаєш музику "на фон", а отримуєш повноцінний емоційний марафон із розряду "я не просив, але дякую, тепер я трохи зруйнований".
Почнемо з настрою: якщо коротко, то любов тут не просто померла — її ще й урочисто поховали, написали про це концептуальний альбом і видали це як терапію. Причому терапію не для слухача, а, здається, для самих музикантів. Слухач же просто випадково потрапив на цей сеанс групової рефлексії.
Звуково альбом балансує десь між альтернативним роком і дуже старанним прагненням звучати "максимально драматично". Вокал — сильний, емоційний, іноді настільки, що хочеться перевірити, чи все в житті у виконавиці справді так погано, чи це просто професіоналізм. Спойлер: швидше друге, але подається як перше.
Тексти — окрема
...
-
No Spell for Moving Water
Альбом "No Spell for Moving Water" швейцарського гурту Velvet Two Stripes — це той випадок, коли ти вмикаєш музику "на фон", а вона раптом починає поводитися так, ніби саме вона тут головна, а ти — просто статист із навушниками.
З перших хвилин альбом намагається переконати слухача, що старий добрий гаражний рок нікуди не подівся — він просто переїхав у трохи стильніший гараж, де є вінтажні підсилювачі, трохи пилу з 70-х і впевненість, що гітарний риф може вирішити більшість життєвих проблем. І, чесно кажучи, Velvet Two Stripes звучать так, ніби вони справді в це вірять.
Гітари тут хрумтять і скрегочуть із такою відданістю справі, ніби кожен риф проходив суворий відбір: "Чи достатньо він нахабний? Чи достатньо він нагадує, що рок-музика колись була небезпечною?" Вокал подається з легкою недб
...
-
Until You're Satisfied
Альбом "Until You're Satisfied" від британського гурту Yonaka — це той випадок, коли назва звучить як обіцянка слухачеві, а на практиці більше схожа на попередження: слухати доведеться аж поки ви не будете задоволені. А коли це станеться — питання відкрите.
З першого ж треку стає зрозуміло, що гурт намагається бути одночасно всім: альтернативним роком, трохи попом, трохи інді, трохи гімном для стадіонів і ще трохи музикою для драматичних сторіс в Instagram. У результаті виходить такий собі музичний "шведський стіл", де начебто всього багато, але після третьої ложки розумієш, що всі страви приправлені одним і тим самим соусом — енергійним, але підозріло знайомим.
Фронтвумен Theresa Jarvis чесно намагається витягнути альбом своєю харизмою та емоційністю. Її вокал звучить так, ніби вона щойно посварил
...
-
The Beast Goes On
Є альбоми, які "йдуть у вічність". Є такі, що "ламають систему". А є "The Beast Goes On" — альбом, який впевнено заходить у кімнату в блискучих чоботях на платформі й оголошує: "Рок не помер, він просто зробив макіяж".
Starbenders поводяться так, ніби щойно телепортувалися з 1974-го, прихопивши з собою валізу з блискітками, драм-машину настрою "все занадто" і повну впевненість, що драматичність — це базова потреба людини. Іронія в тому, що вони роблять це настільки серйозно, що стає смішно. А потім — знову круто.
Гітари тут не просто звучать — вони позують. Барабани не відбивають ритм — вони марширують у параді самолюбства. А вокал подається так, ніби кожен рядок — це або кінець світу, або початок дуже токсичних стосунків. І, чесно кажучи, це працює.
Тексти балансують між "я розіб’
...
-
New York
Marmozets — “New York”: місто мрій, крикливі гітари й трохи паніки
Пісня “New York” від Marmozets звучить так, ніби хтось уперше прилетів у мегаполіс, побачив ціни на оренду житла й вирішив негайно виговоритися у мікрофон. І зробив це дуже голосно.
З перших секунд композиція стрибає на слухача, як енергійний пес, якого давно не виводили на прогулянку. Вокал Беккі — головна атракція треку: вона кричить, співає, напівістерично захоплюється й так само напівістерично лякається Нью-Йорка. Схоже, місто тут не стільки географічне місце, скільки емоційний стан: трохи мрії, трохи тривоги й багато шуму.
Інструментально “New York” — це хаотичний, але добре контрольований безлад. Гітари ріжуть повітря, ритм-секція не дає шансу перепочити, а паузи з’являються рівно нас
...
-
Until The End
Здається, “Until The End” — це той випадок, коли прогресив-метал гурт вирішив: «А давайте зробимо все й одразу, але щоб ніхто не образився». Myrath беруть свою фірмову східну екзотику, полірують її до дзеркального блиску й обережно кладуть у формат, який настільки радіофрендлі, що аж страшно.
Поява Elize Ryd у треку — як запрошення шеф-кухаря з мішленівською зіркою додати кетчупу до авторської страви. Її вокал, бездоганний і кришталево чистий, настільки правильний, що хочеться перевірити, чи не був він згенерований у лабораторії «ідеального симфо-металу». Контрасту? Напруги? Ні, дякуємо — тут у нас гармонія, мир і світло в кінці тунелю вже з першого приспіву.
Композиція впевнено рухається за маршрутом «куплет — передприспів — великий емоційний
...
96
Експорт новин
