• Брухт ДальнобойСервис


реклама

Лицар



В цей день, 72 роки тому в селі Рахнівка, Вінницької області, в селянській родині народилася геніальна Людина. Поет, Мислитель, Громадянин і Герой. Людина, яка своїм життєвим шляхом показала, що існують принципи, за які навіть варто віддавати життя. Людина, яка показала, що не всіх можна зламати, навіть, якщо тобі це обернеться мукою і загибеллю. Людина, життєвий шлях якої заслуговує виключно на повагу. Я без перебільшення цю людину вважаю Святою.



Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся,
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив, і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданним і не злим обличчям.
Як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Василь Семенович Стус – одне з найбільших і найсильніших вражень в моєму житті. Людина, життєвий шлях і поезія якої, близько 10 років тому кардинально вплинула на мій світогляд, змінила його і стала найбільшим прикладом на все життя.



Я писав про нього неодноразово. Писав і тут, у власному блозі - посилання.

Посмертно він став Героєм України. В 1985 році мав отримати Нобелівську премію, але її мертвим не дають. В ніч з 4 на 5 вересня злочинна радянська влада, руками фашистів з карцеру Качинівської тюрми вбила Василя Стуса. Він помер в камері від холоду та голоду...

 
Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, як у баби Зуїхи, нашої землячки. І таких самих. Найбільший слід на душі — од маминої колискової «Ой, люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно: «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» — хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте». Перші знаки нашої духовної аномалії, журба — як перше почуття немовляти в білому світі. Ще були — враження од дитинства. Гарного дитинства.

Шкільне навчання — вадило. Одне — чужомовне, а друге — дурне. Чим швидше забудеш школу, тим краще. В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов.

Інститутські роки — трудні. Перша публіцистика віршована — позви з історією. Захоплення Рильським і Вергарном. Ще чогось прагнув безтелесий дух. І знову ж — любов. Стужілий за справжньою (не донецькою) Україною, поїхав учителювати на Кіровоградщину, поблизу Гайворона. Там витеплів душею, звільнився від студентського схимництва. Армія — прискорила. Почувся мужчиною. Вірші, звичайно, майже не писалися, оскільки на плечах — погони. Але там прийшов до мене Бажан. Тоді ж — перші друковані вірші — 1959 рік.

Післяармійський час був уже часом поезії. Це була епоха Пастернака і — необачно велика любов до нього. Звільнився — тільки десь 1965—1966 рр. Нині найбільше люблю Гете, Свідзінського, Рільке. Славні італійці (те, що знаю). Особливо Унґаретті, Квазімодо.

Ще люблю «густу» прозу Толстого, Гемінгвея, Стефаника, Пруста, Камю. Вабить — і дуже — Фолкнер.

З молодших сучасників найбільше ціную В. Голобородька. Потім — М. Вінграновського. І, звичайно, Л. Кисельова. Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші.

І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любови, долає природне почуття зненависти, звільнюється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а — робив би коло землі.

Ще зневажаю політиків. Ще — ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи!

Один з найкращих друзів — Сковорода.

Василь Стус
 

Сьогодні Україна вшановує свого великого Сина. З днем народження, Василь Семенович. Хай земля там вам буде пухом... Ми пам'ятаємо!











 
Добавить в: