Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Чаруючі краєвиди Лагуни Есмеральди

Чаруючі краєвиди Лагуни Есмеральди

Після насолоди і чудових вражень від знайомства з природою та містами Чилі, друзі запропонували мені й онуку Іванку побачити красоти аргентинського архіпелагу Патагонії в провінції Вогняної Землі. Зрозуміло, що ми з вдячністю скористалися такою можливістю та поїхали незнаними й небаченими шляхами...



Патагонія - суворий і малолюдний край

За вікнами автівки пропливали пейзажі Патагонії - суворого малолюдного дикого краю з численними річечками, смарагдовими озерцями, крутими схилами і обривистими горами з різнокольоровими породами ґрунту та каменю. Українцям ця місцевість відома завдяки Жулю Верну, який закинув сюди героїв свого роману в пошуках капітана Гранта.



Нині цей регіон, відкритий усім вітрам, зберіг свою природну самобутність, важкодоступність та віддаленість від густонаселених центрів Латинської Америки, які особливо привертають увагу туристів з усього світу ідеальними умовами для активного й екстремального відпочинку.

Зазначу, що в цій місцевості раніше (кілька століть тому) не було ані розвиненої цивілізації, ані родючих земель з рясними врожаями. Щоправда, деякі скарби викликали піратську зацікавленість зажерливих європейців. Відкрита ще за часів морських пошуків Магеллана Патагонія до XIX століття нікому не була потрібна. Місцеві племена вели жалюгідне існування в боротьбі за виживання, а зальотні європейські місіонери мало чим допомагали. У 1881 році Чилі і Аргентина офіційно розділили між собою цю територію. Перші ж кроки до благополуччя Вогняної Землі належать переселенцям з Німеччини і Франції, які зробили ставку на сільське господарство, садівництво та розвиток спортивних баз в Андах. А їхні сучасні нащадки успішно вдосконалюють ці напрями.

Коли швидкість - насолода

... Дорога, яка не дуже завантажена транспортом, дозволяла нашому водієві Факундо, ініціатору подорожі, їхати зі швидкістю 150 км на годину. Жартуючи, він казав, що не вміє повільніше їхати, а електроніка в салоні своєчасно попереджає про небезпеку. їхати з вітерцем - то одна насолода. Загалом, на шляхах цієї землі мало населених пунктів. І одним з перших нас зустрів Толуїн - невеличке затишне селище, в якому живе декілька тисяч жителів і курсують таксі. Ми заїхали сюди, щоб попити місцевої фірмової кави та зробити декілька знімків.



Після коротенького відпочинку рушили далі, щоб незабаром помилуватися озером Фаньяно, яке приголомшило нас своєю невинною красою, розміром і мальовничим пейзажем. Максимальна довжина і глибина цього прісного водоймища - 98 км і 200 метрів. Справжнє море - улюблене місце відпочинку для рибалок. Але головна родзинка подорожі чекала нас попереду - лагуна Есмеральда, унікальний куточок первозданної природи.

Тільки баби Яги та Кощія Безсмертного не вистачало...

До цього гірського озера Анд під’їхати неможливо. Тільки пішки - через казковий ліс, цікаву долину, важкуватий підйом, талі сніги і багнюку. Тому взуття треба брати відповідне, а краще - чоботи. Щоб досягнути мети, довелося чимало попотіти протягом 2,5 години. Але наші зусилля були не марними, а враження від навколишніх пейзажів та гір зі сніговими шапками - захоплюючі.



Дуже сподобався ліс. Уявляєте, як у казковому кіно про бабу Ягу, Кощія Безсмертного та всіляких чаклунів. П’янке чистісіньке повітря, повна тиша і багато повалених, колись здоровенних, дерев - величних патріархів лісу. Зрозуміло, що ми частенько зупинялися помилуватися неповторними краєвидами, сфотографуватися, тим більше, що день був сонячний. А ще до нашої групи приєдналося дві дівчини з Австралії, які вже два місяці подорожують американським континентом, розпочавши мандр вку з Канади. Особливо зацікавився туристками онук Іванко, бо добре знає англійську мову.

Бадьора смарагдова купіль

Подолавши ще один крутий схил і кучугури снігу, побачили приголомшливе за своєю красою озеро з джерельною водою, яка стікає сюди з льодовика. Ми покуштували цю водичку без будь-якої обробки. Смачненька! А я ще й не утримався від спокуси - пірнути й поплавати в цій смарагдовій купелі, яка додала бадьорості та сили на зворотній шлях. Варто звернути увагу на таку деталь: ніде не побачиш сміття, порожніх пляшок чи недопалків. Хоча туристів ходить чимало, всі дотримуються правил заповідника: весь свій непотріб забирати з собою. Місцеві природолюби пильно слідкують за чистотою. Повертаючись на трасу, ділилися враженнями й зустріли лисичку, яка не злякалась гостей, котрі частенько пригощають лісових тварин залишками їжі.



Далі Факундо повіз нас на край світу - до найпівденнішого міста планети Ушуайя.





Сергій Гайдук, «Деснянка» №5 (740) від 31 січня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: мандри, Латинська Америка, Сергій Гайдук, «Деснянка»

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект