«Шість хат, одні баби живуть. Як тут сину нєвєсту знайти? А він ще й не п'є»

— Не страшно вам живеться тут, в крайній хаті?

— Ні, не сама ж. Син Віталік ще зі мною живе, — виходить на поріг господиня, 62-річна Надія Іценко. Двір Надії Миколаївни крайній на хуторі Однольків. Що неподалік села Щурівка в Ічнянському районі.


Надія Іценко у дворі

— Молодший син, 29-річний Віталій Ведмідський тут. А старший, Олег Іценко, живе в Щурівці. Жонатий, і діти є.

Молодший — від другого чоловіка, Анатолійович. А старший Миколайович.

Чоловіка Анатолія нема вже, помер вісім років тому. А Микола — більш, як 20 років. Я так і залишилась його вдовою. З Толею жили не розписані. Пішла до нього від Миколи з Щурівки сюди, на хутір. З дітьми. Анатолій молодший мене на чотири роки. Як народила йому сина, записав на своє прізвище. А я так і осталась Іценкова.

Від Миколи пішла, бо пив. Та й всього було... Вони всі тут п’ють, — махає рукою жінка. — І перший, і другий.

Віталя мій, правда, взагалі не п’є. А старший трохи буває. Ну, доки мама жива, в руках тримає.

Ще й середній син був, Сергій Миколайович. Одинадцять років, як нема його. Четвертого серпня помер, а 21 вересня було б 26 років. Саркома. Є рак, а то рачиця. За рік розвилася. Ударився десь ногою, вона почала боліти. Боліла, боліла... Звертався в лікарню, дак що тут скажуть? Той попарить порадив, той ще якусь дурницю. А коли поїхали в Чернігів, то вже нічого лічить було. Пізно, метастази скрізь пішли.

Жонатий був, двоє діток залишились: Діані чотири тоді було, а Ярославі ще й року не минуло. Внучки до мене в гості із Щурівки ходять, зараз їм вже 15 і 12. З невісткою Наташею дружимо.

А старша онука, Олегова Карина, вивчилась на журналіста. В Прилуцькому педучилищі. Поки в Києві підробляє, а хоче далі вчитися.

Тільки Віталій не жонатий. Дівчат нема.

— Старші ж сини якось понаходили.

— Так вони ж раніше почали. А цей досидівся. Треба, треба шукати когось.

Та йому,, бідному, і вгору ніколи глянути. По хазяйству порається. Корову, козу доїть. Ми приймаємо в людей молоко (на Ічнянський маслозавод забирають) і своє коров’яче здаємо. А козяче собі залишаємо. І каченята є, й бройлери, кури-несучки. А мені ж зараз нічого робити не можна.

Оце тільки приїхала, операцію на оці зробили, — ділиться радістю Надія Миколаївна. — В Прилуках оперували. Катаракта, кришталик міняли. І якраз на Віталиків день народження, 20-го числа. Він і не святкував, я ж в лікарні була. А він не п’є, дак і компанії нема. У хрещеного поснідали та й все.

10 тисяч з хвостиком обійшлася операція. Тільки кришталик вісім з половиною і пакет на операцію півтори. А зараз так не буває, щоб тільки це заплатити і все. То до лікаря поїхати, то каплі, 420 гривень дві пляшечки.

Зате ж бачу! А то взагалі була осліпла. Тепер ліве око дивиться, а на правому така сама катаракта. Тільки грошей вже нема. Як не вмру, то, може, назбираю.

Віталій Анатолійович з Олегом Миколайовичем тим часом завзято майструють якісь меблі в кутку просторого двору. Тут і хлів, і літня кухня, окремо грубка для приготування їжі надворі, майстерня-гараж. 6 криниця. У загородці бігають бройлерні курчата. Поверху того курячого вольєру з боку городу натягнута мотузка з намистом із порожніх пластикових пляшок.

— То щоб кури не повтікали?

— Та тут лисиць повно! — пояснює жінка. — Тільки відвернувся, то вже й потягла. Лисицю в дворі не раз бачили. Ото тепер всі позагороджувані.

За городом ліс-не ліс, якесь болото. Річка раніше текла, притока Смоші. Пересохла, але не пропала, бобри її гатять. То там і лисиці водяться, і кабани. Вільха росте. І клен американський повністю засів. Добре, що дрова хоч свої, звідти.
Як кукурудзу тут сіяли, кабанів багато було. Добре, що я їх не бачила, до операції не видно було нічого. Ну, хоч шкоди нам не робили. А оце знов кукурудзою все засіяли, буде їх повно.

Собака великий є, вівчарка Байкал. Узимку відв’язуємо, бігає, звірів відлякує. А зараз не випускаємо, бо такий, що по городу піде, повитоптує все.

— Люди скаржаться?

— Тут людей нема. Одна баба поряд, і та городу не оре.

Тут на хуторі з нашим три жилих двори. І там, через греблю, дві сім’ї дачників і три корінні жителі. По одній людині в дворі.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №34 (1685), 23 серпня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: