107-річна Ольга Швигар просить смерті

На ганку, виставивши на сонце висохлі від старості ноги, сидить 107-річна Ольга Швигар з села Велика Загорівка Борзнянського району. Мружиться від яскравих променів. Забачивши мене, чужу людину, заголосила: «Чого ви мені смерті не привезли?»



— Заспокойтеся, — цитькає на неї дочка, 80-річна Ганна Смалій. — Ще торік кришеники з яблук робила, цьогоріч не подужає. Ото кого чужого побачить, так і заводить про смерть. У такому віці людина хіба живе? Страждає. Ходить з однією паличкою. Сама їсть, навіть яблука після Спаса ложкою довбає. Бо жодного зуба немає. Зір послабшав. Наставлю страв на стіл, а вона: «А що то? А що то?» Тягнеться ложкою, іноді мимо тарілки.

І з пам’яттю проблеми. Зайде у хату і питає: «Куди мені йти? Чи пора спати?» А давнішнє добре, в деталях пам’ятає.

Їх у сім’ї тринадцятеро дітей було. В живих нині троє: мати, її брат 1929 року народження та сестра 1933-го.

Зачувши про брата і сестру, баба Ольга приєднується до розмови.

— Важко було. Голодовку пережили. Колоски на поле ходили збирати, а нас ганяли. З голоду люди пухли. Якби не батько, і ми б вимерли. Вмів роздобути хоч трохи їжі.

— Тяжко прожила, — підтверджує Ганна Смалій. — Чоловік загинув на війні. Один брат у танку згорів, другий теж загинув. А у матері на руках нас двоє, малих, і свекруха незряча. Осліпла після того, як отримала похоронки на двох синів і двох зятів. Удень мати на роботі, ввечері треба свекруху погодувати, вночі побігти в’язку якусь корові вкрасти. Свекруху 24 роки доглядала.

Коли прийшов час іти на пенсію, з’ясувалося: у мами немає навіть метрики. Запити поробили до архіву. З Чернігова прийшло, знайшли, що 1911 року народження, без дати. Згадувала, що її мама казала: «Народилася у жнива». Ото до цих пір не знаємо дати народження.

— У чому секрет вашого довголіття? — гукаю старенькій на вухо.

— Господь його знає.

— Мама дуже віруюча. І в радянські часи до церкви ходила, — каже дочка. — Досі в середу і п’ятницю постує. І говіє. Батюшка до нас додому приходить, причащає.

— Бог знає, — повторює довгожителька. — Мені у 1966 році операцію на жовчному міхурі у Києві робили. Дві черниці за мене вдень і вночі молилися. І сон мені наснився: сонце велике, повне. Стою я перед великими воротами. Хтось половинку причинив. А там обрив у яр. Якби пішла, упала б. Аж тут з’явився святий Микола Чудотворець і перевів мене. Потім ще одну операцію на шиї робили. І тепер без таблеток не живу.

— Ще влітку вийде надвір. Подрімає на сонці. А взимку важко обом нам. Старе воно ж гірше малого.

— Ганно Петрівно, кажуть, що тим, кому минає 100 років, повертають всю суму вкладу радянського «Ощадбанку». Вам повернули?

— У матері грошей на книжці не було. А пенсію добавили. На сторіччя вітали і голова райдержадміністрації, і сільрада, і депутат облради. Подарунки привезли, продукти.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №28 (1679),12 липня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: