Кабан пропав, зайця стало більше. 100 тонн зерна і тонну солі згодовує дичині колишній голова Державної податкової адміністрації України

Неподалік села Данівка Козелецького району — мисливське господарство «Товариство шанувальників природи». Одне з найбільших у Чернігівській області. Площа — 29 тисяч гектарів. Зима цього року не надто люта, але вже згодували тваринам 40 тонн кукурудзи і тонну солі.


Юрій Гриб підкладає сіль

У «Товаристві шанувальників природи» уперше «Вісник Ч» побував рівно чотири роки тому, ще на початку війни, у лютому 2014. Тоді співвласник лісового господарства 48-річний киянин Юрій Гриб (підприємець, займається агро- та логістичним бізнесом (зберігає та перевозить товари), при Кучмі був заступником голови Державної податкової адміністрації України) розповідав, що у цих лісах водиться благородний олень, косуля європейська, дикий кабан, вовк, лисиця, заєць, єнот, борсук, видра, багато бобрів. А ще — що співзасновником був Сергій Медведчук, молодший брат Віктора Медведчука, кума Путіна.

— Що змінилося з того часу?

— Сергій дуже сильно образився. Не спілкуємося вже з півтора року. Нібито через мої бандерівські погляди.

— А ви постійно в лісі? Чи в Києві?

— 50 на 50. Хочеш розлюбити полювання — заведи мисливське господарство, — жартує і переходить від бізнесових справ до лісових.

— Майже повністю зник кабан. Африканська чума свиней. Від неї нікуди не подітись. Знаю лише один дієвий спосіб: скинути атомну бомбу, — жартує чоловік. — Інші засоби малодійові. Радився з найкращими ветеринарами. Ні профілактики, ні вакцини не існує. І це проблема світового масштабу. Чума дуже стійка. Ну, спалять свиней, а гній розкидали по городу. Ти пройшовся — і поніс чуму далі, сорока поклювала — і понесла.



А зараз зник кабан, то зайців, відповідно, стає більше. Бо кабани виїдають усе. Якось бачив, як вони розідрали кізочку.

Завозив років 15 тому кабанів. 20 самок оленів угорських випустив. Пішли на сусіднє хазяйство. І навіть з бірками у вухах їх перебили.

Помітив, що більше лосів стало. Бачив їх сліди і коли облітав угіддя на вертольоті.

— У вас і вертоліт є?

— Орендую періодично. А так об’їжджаю місцевість на квадроциклі чи машині.

Сьогодні півранку відстежував вовків. Бачив їх сліди ще минулого тижня. Але сплутав із собачими. Снігу не було, слід розплився. Тепер же зрозумів, що то вовча зграя. Он їх сліди: через лід пішли.

— Навіщо вистежували?

— Їх убити треба. Років п’ять тому зайшов вовк у село і порвав чотирьох людей. Вовка треба дуже сильно лімітувати. Бо не буде звірини. Виріже. На шість вовків одного козла буде мало.

Щодня — улітку конем, узимку трактором — по годівницях лісового господарства розвозять підкорм для лісових мешканців.

— Три роки тому взяли в оренду землі у Кобижчі (Бобровицький район), — продовжує Юрій Гриб. — Обробляємо, вирощуємо зернові. Поки не дуже вдало. Місцевість болотиста. Минулого року половину полів затопило. У цьому році пройшли глибокорозрихлювачем. Сподіваємось, буде краще. Людям платимо по 6 відсотків.

Тим, що вирощуємо, годуємо і дичину, і своє господарство.

У «Товаристві шанувальників природи» тримають з десяток корів, овець, птицю. Тут же є маслоцех: молоко переробляють на сир, масло.

— Ще зерно завозимо з Західної України. Обробляю землю у Львівській та Івано-Франківській областях.


Бички на фермі господарства

Ідемо до сараїв, де зберігають зерно, сіль для тварин.

— Кукурудза майже закінчилась. Це — овес, це — посівна соя, посівна пшениця. Є перебите зерно. Воно легше перетравлюється. Узимку висипаємо близько тонни є день. Тільки постійних годівниць у нас майже півтора десятка.

Он там — сіль, — показує на брудно-білі цеглинки з ямочкою посередині. — В одному брикеті десь шість кілограмів. Його може і на три місяці вистачити. Як піде. Із запасів лишилося кілограмів сто. На минулому тижні якраз розклали. До кінця зими має вистачити: Лижуть лосі, і нашим коровам даємо.

Разом виїжджаємо до лісу, щоб подивитись на годівниці. І, може, побачити лося чи хоча б дику козу.

— О, тут була косуля європейська, — показує сліди біля найближчої годівниці Юрій Васильович. — І багато приходило, до двох десятків.

У пеньку для лосів вкладений солонець, у дерев’яній годівниці — зерно. Біля неї — сіно.

— Зерно їдять олені, зайці, косулі. А от лосі — пагони молодих дерев. І сіль лижуть. Сіна ж не їсть майже ніхто. Воно більше як підстилка, щоб полежати.

Колись вивозили жом, буряки. Але не ефективно. Валяється заморожене.

А ось тут були олені, — приглядається до слідів біля наступної годівниці. — Тільки вовк поганяв.

Усе б нічого, та браконьєри... Уже у цьому році конфіскували кілька рушниць. Офіційно, через суд. їздимо, ловимо. Минулого року єгерів підстрелили, нещодавно побили лісників з Ніжинського лісгоспу. Та справи заминають.

— Так браконьєри круті?

— Якщо спорядження при них на шістдесят тисяч доларів, думаєте, хлопці з села? Безлад повний.

А мисливців мало. Цього року організовував тільки одне полювання.

Поїздивши з півгодини по лісу, окрім слідів, побачили орла, а ще кіз і косуль, та тільки здалеку... між деревами... ззаду.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №8 (1659), 22 лютого 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: