Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Спортивний клуб, де тренують і перевіряють... щоденники

Спортивний клуб, де тренують і перевіряють... щоденники

Вони не тренують, вони - виховують! Справжні професіонали своєї справи, тонкі психологи та найліпші наставники. В команді спортивного клубу «Рукопашний бій», що був першим у Чернігові, лише такі тренери.



- Навчити малечу мистецтву єдиноборства - не надто складна справа. А ось дати дитині найважливіші життєві уроки, заслужити повагу та стати авторитетнішим за батьків - до снаги далеко не кожному, - зізнається президент клубу Сергій Петрикей. - Втім, наші тренери можуть все і навіть більше!

За понад двадцять років плідної роботи команда спортивного клубу здобула чимало досвіду. Хоча перші кроки були нелегкими, вже у 2002-му чернігівський «Рукопашний бій» був у трійці тих, хто відкривав для України давньогрецьке олімпійське єдиноборство - панкратіон.


Не «болячка», а спорт!



- Коли більш-менш «стали на ноги» і почали набирати групи не на рукопашний бій, а на панкратіон, - каже очільник Чернігівської обласної Федерації панкратіону Сергій Петрикей, - більшість запитували: «Це щось типу панкреатиту?», - сміється.

- І як ми пояснювали, що «це щось на кшталт спорту», до того ж, із чималою історією, чернігівці відкривали для себе цей вид боротьби з іншого боку.

Кулачний бій, удари ногами, боротьба і больові прийоми - тут задіяні майже всі бійцівські техніки, відомі людям споконвіків. Мало хто знає, але панкратіон був одним із трьох видів единоборств, що входили до програми античних олімпійських ігор. Згадки про нього сягають 648 року до нашої ери!

- Серед його чемпіонів - Аристотель, Піфагор, Гіппократ та чимало інших визначних особистостей, - продовжує пан Сергій.

- А з ваших вихованців? - запитую.

- З відомих чернігівців - призерів і переможців чемпіонатів України, Європи та світу

- Олександр Барабаш, Данило Козлов, Кенон Алескеров. А також молодші фаворити - Богдан Хмара, Дмитро Середа, Катерина Шукай і Вікторія Шевцова.

Від 5-ти до 105-ти

Попри мінімум обмежень у правилах (заборонені удари в хребет, потилицю, пах, очі), в спортивному клубі «Рукопашний бій» нарівні з юнаками вправляються й дівчата. Тренери зізнаються: з ними навіть легше. Головне - не дозволяти їм збиратися в «купки» поговорити.

- Якщо дівчата працюють у парі - діла не буде, - додає з посмішкою тренер Олег Ліщенко. - Щойно поставиш їх із хлопцями -одразу серйозні такі стають! Будь-кому фору дадуть!

Щодо віку чи рівня фізичної підготовки у клубі вимог немає. Беруть усіх бажаючих - від 5-ти до 105-ти (!) років, у дитячі та дорослі групи. А також у групу «Здоров’я», для підтримки спортивної форми. Єдине, через що можуть відмовити - незадовільні висновки лікарів.

- Ми не хочемо зробити з дитини інваліда. Попри всі бажання, вирішальне слово - за медиками, які мають передбачити всі ймовірні ризики та наслідки, - продовжує Олег. - Можливі різні ситуації. Наразі у нас тренується юнак із двома слуховими апаратами. Обговорили це з батьками, лікарями, спробували працювати в залі з приладами, без них. Вирішили знімати апарати лише під час роботи в парі.

Інколи медична комісія може дозволити індивідуальні тренування. Наприклад, лише греплінг, тобто боротьбу або заняття без активних силових навантажень. Абищо - тренери враховують фізіологічні особливості й підлаштовуються.

Батіг без пряника

- Правила та принципи клубу для всіх однакові. Тренер - це не мама й не тато, що десь нагримає, а десь поступиться. Якщо треба, то і в куток поставить, і присідати змусить, і додому відправить. Жодної слабинки, ні кроку вправо чи вліво! - впевнений спільник обласного осередку панкратіону Сергій Петрикей.

- І що, ніколи не жаль? - перепитую.

- Звісно, не без цього. Але таке виховання - не лише для когось одного, а для всіх. Якщо пробачати навіть найменші проступки, в дітей не буде поваги до тренера та відчуття межі.

Для багатьох юних спортсменів тренер - найавторитетніша людина?


- Тренер - це не тільки вчитель. Це, насамперед, батько, наставник і ліпший друг, який завжди підтримає і допоможе, - запевняє Сергій. - Інколи зі школи телефонують, мовляв наші вихованці погано себе поводять, сваряться чи б’ються між собою. То беремо «за бари» й пояснюємо! (посміхається).

«Некоректних» моментів тренери не приховують. Бо це - життєві уроки, на яких треба чомусь повчитися.



- Із серйозних інцидентів був лишень один, років десять тому, але за нього мені соромно і згадувати... Тоді наш вихованець затіяв «дідівщину» на всеукраїнських змаганнях, за що його одразу ж вигнали із клубу. Скільки не просив пробачити і взяти назад - не поступилися, - згадує тренер клубу «Рукопашний бій» Олег Ліщенко. - Хоч це і було жорстоко, «мораль байки» зрозуміли всі.

Покемони і «Клеш Рояль»

Тренер, особливо дитячий, це покликання. Не інакше! Щодня віддаватися на повну, жити їхнім життям... Якщо не подобається - скільки не намагайся, а не вийде.

- Чимало пройшло кадрів, але тими, хто залишився, я пишаюся! - каже з гордістю головний тренер клубу Сергій Петрикей. - Наші тренери - спеціалісти своєї справи, вони бачать дитину наскрізь і знають, як її зацікавити і змотивувати.

Один із універсальних методів спортивного клубу - смарт-телевізор. Для малечі тренери вмикають повчальні мультфільми типу «Лунтика» або «Фіксиків», для старших - науково-популярні та пізнавальні передачі.

- З яким захопленням вони їх дивляться! - аж сяє Сергій. - Ми не показуємо дітям абищо - сам батько і знаю, які «розумні» є мультики. Тому після кожного перегляду обговорюємо серію, хто і що звідти почерпнув особисто для себе.

- Для деяких вихованців потрібен тонший підхід, - каже президент обласної федерації панкратіону. - Наш Олег Піщенко, крім того, що знає імена всіх покемонів, телепузиків і кого лишень можливо, грає в усі най крутіші мобільні та комп’ютерні ігри!

- А як же! З дітьми важливо сніг куватися їхньою ж мовою, - впевнений Олег Піщенко.

- Буває, приходять - тільки й розмов: «А яка в тебе арена в Клеш Роялі?», «А як ти цього персонажа прокачав?». «А як те зробив?» Можете уявити, що їхній тренер не просто в курсі подій, а ще і найвищий рівень має і поради дає!

Другі батьки

Елементи фізичної підготовки та прийоми малечі пояснити важко, та й нерідко зарано. А ось виховати в них людяність і розбудити бойовий дух - саме час.

- Із дітьми, особливо з п’ятилітками, досить бути лише психологом, - пояснює тренер із багаторічним досвідом Олег. - Важливо спілкуватися з ними, як із дорослими, вчити контролювати себе, свою силу і відповідати за власні вчинки.

Ще один чудовий приклад виховання - контроль за навчанням. Зокрема, впродовж року команда спортивного клубу регулярно перевіряє шкільні щоденники, після закінчення семестру - табель. У когось поведінка слабує, хтось предмет зовсім не витягує...

- На жаль, не в усіх батьків за нинішнього темпу життя вистачає на подібний контроль часу та сил, - додає. - Тому намагаємося хоча б частково взяти цю функцію на себе.

- Здавалося б, це не наша справа. Та десь непомічений зошит чи щоденник тягне за собою всі інші промахи, - підтримує розмову Сергій Петрикей. - Ми хочемо довести і постійно доводимо, що поняття «дурні спортсмени» - не більше, ніж стереотип. Наші чемпіони самотужки здобувають вищу освіту. До того ж, не на фізвихованні, а на факультеті іноземних мов - французька, німецька, китайська, на хіміко-біологічному чи фізико-математичному. Встигають вчитися, тренуватися, ще й працювати задля якоїсь копійки!

На секції з панкратіону на одних боях тренери також не зупиняються. Слідкують, аби дитина дотримувалася режиму дня, не забувала про теоретичну фахову підготовку та домашні завдання. Наприклад, закріпити той чи інший прийом, «підтягнути» прес або збільшити кількість підтягувань. Над собою постійно треба працювати!

«...а тренування - вічні!»

- Особисто я у спорті з восьми років. - зізнається Сергій. - І якби не тренер, не знаю де б наразі був: більшість моїх однокласників або у в’язниці, або їх уже й на світі немає. А він завжди казав: «Сергію, все минає, а тренування - вічні!» (сміється) Передаю цю істину й далі.

Своїм синочкам-двійнятам Сергій прищеплював любов до здорового і способу життя та панкратіону ще з пелюшок. Із двох-трьох років приводив їх на секцію, показував основні захвати й удари, дозволяв відпрацьовувати на гумовому манекені «Феді» або ще ліпше - на собі:

- Поки їм не виповнилося п’ять, аби повноцінно відвідувати заняття у клубі, вони мені мозок «виїдали»! Пішли в спорт і моя хресниця, і Олегів синочок...

- Кожні вихідні Марка сюди приводжу. Йому всього три рочки, але скільки ентузіазму! - діліться Олег Піщенко.

Сам Олег рано почав тренувати іншихнх. Ще в школі часто підміняв учителя фізкультури, допомагав на заняттях і брав участь у змаганнях. А коли після армії довелося обирати між військовою кар’єрою і тренерством, надав перевагу останньому.

- Тут я бачу результати своєї роботи і колосальну віддачу, - зізнається. - Хтось вперше переможе, хтось підійде, обніме, щось розкаже... Дрібниці, але які цінні. Заради них і живемо!

Валерія Шеремет, "Деснянка" №6 (691) від 8 лютого 2018

Теги: спортивний клуб «Рукопашний бій», Валерія Шеремет, "Деснянка"

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект