чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто



Родич Довженка

З Володимиром Чернявським із Сосниці ми познайомилися я автобусі дорогою до Качанівки. Провідного методиста Будинку культури, баяніста, композитора і поета того дня мали вітати у маєтку Тарновських з присвоєнням високого звання. На його рідній Сосииччині заслужених працівників культури України до цього часу було три, а тепер - четверо!



- Це фантастичний день,- каже пан Олександр і поправляє окуляри. - Я вже отримував грамоти від Кабінету Міністре та Верховної Ради, а сьогоднішнє звання - це взагалі щось неймовірне! Я. коли дізнався, не міг повірити...

У культурі він - 40 років. Незабаром, 24 вересня, святкуватиме й шістдесятирічний ювілей.

- На пенсію не збираюся. Це питання для мене непросте. У Сосниці ж як? Баяністів не так і багато, так сказати, немає нам заміни, тож ще попрацюю. - ділиться планами музикант. - Разом з товаришем Миколою Супруном (він на п'ять років старший за мене) акомпануємо для місцевого народного аматорського хору «Криниці». яким незмінно керує Гзима Кузьменко - заслужений працівник культури України. Цей колектив - справжня гордість району! Об'їхали з ним всю Україну, виступали в Латвії. Білорусі. Хорватії...

А ще ж Олександр Чернявський грає для ветеранського хору та жіночого ансамблю «Вербиченька», які теж мають звання народних. У Сосницькому Будинку культури, де нещодавно став директором Валерій Панкевич (багато років очолювала Раіса Вовкогон), таких чотири колективи! Нещодавно у місті відродили вокально-інструментальний ансамбль. Він довгий час не працював, і за останні чотири місяці вже порадував глядачів двома чудовими концертами.

- Родом я із Сосниці. як і мій родич, відомий на весь світ самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно Олександр Довженко. - каже співрозмовник.

- Справді родич?! - дивуюся.

- Мій прадід по материнській лінії був двоюрідним братом Довженка. Тож можна сказати, що він - мій прадід. - посміхається Чернявський. - Перший свій вірш про Сосницю я написав у 7 класі. Це був далекий 1973 рік. Його надрукували у всеукраїнській газеті -Зірка». Якби ви бачили, скільки хороших листів тоді мені надійшло від ровесників! Ще й досі їх зберігаю. А «накидати» вальси пробував ще в культосвітньому училищі в Ніжині. Вже тоді в мені прокидалася музична творчість.

Олександр Чернявський пише вірші і кладе їх на музику. Також створює катрени, багато працює над обробкою різних пісень. Каже, що у його доробку їх аж двісті!

- Вони і для хору, і для ансамблю, і для трю... Хочу видати пісенний збірник, він поки ще без назви. Десять років тому вже побачила світ моя перша книга лДуші моєї струни чарівні», куди увійшли і вірші, і пісні. - розповідає чоловік.

Все своє життя музикант пропрацював на одному місці. У трудовій - тільки посади змінювалися. Що означає для нього отримати звання заслуженого працівника культури України, відповідає так:

- Це ніби підсумок усієі моєї роботи. А з практичного боку - буде 20 відсотків добавки до зарплати чи пенсіі.

Онуків у пана Олександра ще немає. Його син Ярослав -студент, навчається на історичному факультеті в педагогічному виші в Чернігові. Дружина Ніна працювала бібліотекарем у місцевому сільськогосподарському технікумі, нині - на заслуженому відпочинку.

- Моя ненька Катерина Чернявська. слава Богу, ще жива, разом з нами мешкає. їй у листопаді виповниться 86! Народилася у 32-му. в голодний рік. Хрещена і тітки вже й не надіялися, що виживе, та Господь допоміг. І так усе життя. Як кажуть, Бог кріпить, - ділиться музикант.

Син із старенькою мамою у вихідні до церкви ходять. Олександр Чернявський у храмі співає, вже знає напам'ять усю літургію.

- Яка б не була політика в країні, я завжди вірив у Бога. Мама мені в училище хрестик дала, то я його в кишені носив. А церкву став відвідувати не так давно. Мабуть, духовна потреба настала. - розмірковує.

У будні музикант - на репетиціях, у свята - на сцені. Це вам не жарт упродовж години на 12-кілограмовому інструменті грати! Худорлявий баяніст жартома і всерйоз свою роботу порівнює з працею дроворуба.

- Якось прийшлось мені самому грати на концерті в Ризі (нашому методистові закордонний паспорт не встигли зробити). Нас, сосничан. запросила українська діаспора, -пояснює. - Ох, і спітнів я тоді! Виступав без перестану годину, і здалося. що пів-гектара лісу вирубав! Зате як нам аплодували земляки?! Не думав, що їх там живе так багато. І з Прилук, і з Ніжина... Обнімали, цілували. Це було щось!

Не може забути Олександр Чернявсысий поїздку на міжнародний фестиваль до Хорватії. Це був 1992 рік, час перебудов, коли в українських крамницях нічого не було.

- Їхали ми три доби, - розповідає музикант. - Ночували в автобусі. Який там сон був: одну ногу - туди, другу - сюди. Так і ніч минула. Із собою в дорогу артисти брали продукти; а дехто торби з товаром, аби за кордоном перепродати і хоч трохи гпдзаробити. Так один мій колега, приміром. величезну сумку напхав вилами, косами і граблями. І треба ж було прикордонникам на пункті пропуску перевірити саме його сумку. Ну, й сміху було! Хлопці у формі здивовано запитували: ви на концерт чи на війну їдете? Отак виживали.

За тиждень подорожі до Хорватії ставалися все нові й нові оказії. У транспорті вийшло з ладу все, що тільки можна. Двічі в аварію потрапляли. Якби не допомога небайдужих водіїв, то самі артисти пхали б додому автобус на трьох колесах і без скла.

- Нарешті приїхали на фестиваль. Після довгої і виснажливої дороги повели нас в якийсь бар. Перекусили, повеселіли. Аж тут приносять сік в упаковці. Це нині будь-яке дитя знає, як його відкрити й пити. А тоді ж - »кам'яний вік»... Виделками проштовхували! А один ножем колупав. У бармена очі ледь не повилазили. - посміхається

із Хорватії в Сосницю баяніст Чернявський привіз... дві пластикові пляшки.

- Це взагалі була сенсація! Сусіди приходили подивитися, - згадує чоловік. - На сінокіс ідеш - пляшку цю береш, а вона не б'ється. Зручно! Ми ж все життя корову тримали, оце п'ять років, як збули. Здоров 'я вже немає. Череда "покровська" за останні роки зменшилася з 180 до 25. Оце дожилися!..

Наостанок Олександр Чернявський розповів, що ще й допомагає Катерині Кулик із Мезина Коропського району розшифровувати пісні. Після того, як трагічно загинули її син і донька, у жінки з’явився дар. Вона стала писати музику, взагалі неволодіючи нотною грамотою. У доробку Катерини Кулик аж чотири сотні пісень(!). І що цікаво, вона майже всі їх тримає в голові.

- Як я розшифровую? Слухаю мелодио з голосу, а потім вирішую, що це може бути. Чи це буде соло, чи тріо, чи п'ятиголосся для хору, чи для жіночого ансамблю. А потім переношу мелодію на ноти. Робота ця потребує і часу, і натхнення. У таких гарних місцях, як Качані вка. можна створити не один шедевр. Недаремно ж тут колись поети і композитори черпали творчу наснагу. Наберуся її і я.

Лариса Галета, "Деснянка" №37 (722) від 20 вересня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Володимиро Чернявський, Сосниця, Лариса Галета, "Деснянка"

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект