Історик Сергій Горобець: «Голодомор є геноцидом українців»

Масовий голод, який лютував Лівобережною Україною, не оминув і Чернігівщини. У жовтні 1932 року було створену сьому область Української РСР – Чернігівську, до якої увійшло 36 районів. Тодішні «червоні» керманичі відзначали, що Чернігівщина значно відставала у розвитку колективізації. Північному краю було особливо тяжко, адже колективізація і так зване «розкуркулення» співпали в часі з Голодомором. Про його причини та наслідки – розмова з кандидатом історичних наук, співробітником Українського інституту національної пам’яті Сергієм Горобцем.

– Сергію Михайловичу, історики не мають вичерпних статистичних даних про кількість померлих від голоду селян в Україні. Але беззаперечним є той факт, що смертність на селі значно перевищувала смертність у містах. Чернігівщина на той час – це переважно села. Скажіть, яким був Голодомор на Чернігівщині, що викликало його передумови?

– Щоб не бути багатослівним, спробую коротко. В 1941 році СРСР мав 25 тисяч танків і понад 20 тисяч літаків, і за цим показником у кілька разів переважав не тільки Німеччину, а й весь світ, разом узятий. А крім танків і літаків були ще гори іншого озброєння. Де воно взялося? А це наслідок «індустріалізації», коли вся країна перетворилася на один великий військовий завод. Робітники працювали в три зміни і не мали права самовільно полишити чи змінити підприємство. Їх закабалили задля того, аби страхітливий конвеєр з виробництва зброї працював безперебійно. А перетворені на рабів селяни мали годувати полчища робітників, щоб знову ж таки, не дай Боже, не зупинився злощасний конвеєр.

Оце є і механізм Голодомору – селяни хотіли бути вільними трудівниками на землі, а їм жорстоко дали зрозуміти: ви – безправні раби, і єдине ваше завдання – постачати продовольство в потрібній кількості. На незгодних очікують репресії та загибель, інших варіантів немає. Як ми знаємо, радянське керівництво не зупиняли навіть мільйони жертв, бо над усе – військовий конвеєр.

Звичайно, смертність у містах була меншою, бо там розташовувалися підприємства. Годували в першу чергу робітників, а селянам – тим, хто вирощував хліб! – діставалися лише залишки. Однак у 1932-1933 роках вже і залишків не було, адже сировину для ненаситного конвеєра закупляли за кордоном, а тому треба було ще й експортувати хліб. Так, СРСР відправив за кордон 1,73 мільйона тонн збіжжя у 1932-му році та 1,68 мільйона тонн – у 1933-му. Власне, вже цього хліба цілком би вистачило, аби було бажання нагодувати селян.

– Коли Ви почали займатися дослідженням Голодомору і що Вас особисто спонукало до цього?

– Все почалося років 20 тому, коли я ще працював вчителем історії у Петрушині Чернігівського району і досліджував історію села. Спершу інформації було обмаль, тож для кращого розуміння процесів почав цікавитися, яким був Голодомор у сусідніх селах, загалом у Чернігівському районі, у масштабах області.

– На Вашу думку, це геноцид? Які з 36-ти тодішніх районів найбільше зачепив голод?

– Це однозначно штучно створений голод, а тому це однозначно геноцид. Найбільше постраждали південні райони Чернігівщини, особливо Прилуцький та сусідні території.

– Побутує думка, що українці вмирали тихо, без спротиву. Адже мало хто знає, що селяни чинили відчайдушний спротив і навіть підіймали повстання. Які найбільші виступи можете назвати?

– Весь жах у тому, що пік повстань припав на 1930-1931 роки. Коли селяни зрозуміли, що колгоспи – це не просто кріпацтво на зразок того, що в ХІХ столітті ганьбило перед цивілізованим світом Російську імперію, а це взагалі одна з найгірших форм рабства. Колективного рабства, коли в ролі поміщика виступає ціла держава. Більшовики жорстоко придушували повстання, лідерів протестів репресували, всіх – і явних, і потенційних. Сталін добре вивчив реакцію людей і належно підготувався.

Я вам більше скажу: на моє особисте переконання, придушивши всі виступи, Сталін і радянське керівництво переломили хребет селянству, поставили селян на коліна. І не було жодної потреби ще й морити їх голодом. Це вже була відверта помста, нічого більше.

В 1932-1933 роках селяни справді часто вмирали тихо, без спротиву, бо вже просто не залишилося ніяких ресурсів для опору. На фоні Сталіна навіть Янукович виглядає прогресивним гуманістом. Сталіну було глибоко начхати на мільйони загиблих, бо, як він любив повторювати: «ми за ціною не постоїмо» й «баби ще народять». Тож для мене не стоїть питання геноциду, це очевидно.



– Страшний це був час: на родючих чорноземах помирали люди, вимирали цілі роди і села. Голод 1932-33 років в Україні був не просто штучним, а свідомо створеним, щоб підкорити непокірних українських селян. Але ж серед селян були і такі, хто, так би мовити, «виконував план», забирав збіжжя. Можливо, варто назвати цих людей поіменно, може, настав час розсекретити архівні дані щодо цих «розкуркулювачів» і сексотів?

– Архіви вже якраз розсекречені. Якщо когось лякає абревіатура СБУ, то безліч інформації чекає свого дослідника в Державному архіві Чернігівської області. Ті ж таки таємні чекістські зведення – з конкретними прізвищами, прикладами, цифрами. В тому-то й проблема, що гостро не вистачає дослідників, аби опрацювати стоси документів.

Відносно виконавців злочину на місцях, то слід чітко розуміти: на хвилі істерії, що охопила радянське суспільство на початку 1930-х, на перші ролі вийшла особлива група комуністів – безжальні, непохитні, схильні до насилля і без докорів совісті. Такі й пробилися нагору, бо всім іншим в тодішніх органах влади робити було просто нічого. Кров і сльози лилися ріками, а вони знай собі пиячили, розважалися з дівчатами, займалися «самопостачанням», чинили насилля над беззахисними односельцями. Уважно придивившись, ми зрозуміємо, що радянська влада давно проводила відповідну селекцію, адже без подібних типажів на низових владних поверхах годі уявити втілення в життя таких масштабних злочинів проти українського люду, які мали місце в 1930-х роках. Тому-то й повилазила нагору вся нечисть, бо коли б іще таким людям довірили управлінські посади. В деяких селах, що особливо постраждали в роки Голодомору, на сільських кладовищах встановили хрести на честь померлих селян. Великі такі, дерев’яні хрести. На них би ще таблички з поіменним переліком жертв додати. А на зворотному боці годилося б написати прізвища тодішнього радянсько-партійного активу. Вони на те заслужили.

– Чи має Інститут Національної пам’яті відомості про те, скільки в області залишилося свідків Голодомору? Як людина, котра спілкувалася з ними, знаю, що більшість воліє не згадувати той страшний час, але, можливо, варто з ними частіше спілкуватися, аби більшість молоді знала, що довелося пережити їхнім предкам і чого ніколи не треба повторити?

– Ще років 10 тому, коли проводилося масове опитування старожилів по всій області, впадало у вічі, що свідчення, записані в кінці ХХ століття, були куди більш детальними й інформативними, містили значно більше прізвищ і подробиць. Час невблаганно спливає – справжнім свідкам Голодомору вже далеко за 80. І з кожним навіть не роком, а місяцем їх стає все менше. Та й пам’ять вже далеко не та, що колись. Сьогодні зростатиме роль роботи з документами, їх потенціал дослідникам ще розкривати й розкривати. А з іншого боку, це дозволило б ставити свідкам Голодомору більш конкретні питання, уточнювати якусь інформацію, здобуту в архіві. Бо люди, на жаль, не вічні.

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №47(656) від 23 листопада 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: