«Браковані» шедеври Андрія Піщура

На його кухні - тільки криві, неоднорідно пофарбовані чашки. Незвичні тарілі, вази... А от правильних форм ще треба пошукати. Мовляв, «бракованого» в домі не тримають.



- Бачите ось цю дивакувату піалу? Вранці готував у ній манну кашу для хлопців, тепер ось каву варю, - каже про один зі своїх витворів чернігівець Андрій Піщур, відомий на всю Україну й поза її межами гончар. - Вона на вогні добре тримається, тепло довго зберігає. Та й пити з такої приємніше - особливі думки навіює...

По-дитячому нерівний, у блакитній «глазурі», а місцями й дещо шорсткий посуд для Андрія надто цінний. Творчість, емоції, характер - у цій глині стільки авторського, унікального!

І поки більшість не звертає уваги на своєрідне гончарство чи крутить пальцем біля скроні, престижні ресторанні заклади й іноземні кінокомпанії стають у чергу й пропонують гідні гранти за таке мистецтво!

Комета й астероїди

З непересічною творчістю Андрія Піщура познайомилася нещодавно, на одному з місцевих фестивалів. Пройти повз просто не могла: такого посуду ніде не бачила! А ось із самим майстром зустрілася в крамниці. Вибирав дитячі йогурти. Точніше, магнітики на упаковках, щоб не повторювалися.

- Мені з кометою і астероїдами, - звернувся до продавчині за кілька хвилин, а потім пояснив мені: - Своїм «пацанам» купую, на вечір.

Це на роботі в майстерні Андрій вправний гончар, а вдома - люблячий батько трьох синочків. Для кого ж, якщо не для них, жити?!

- Гончарство - це не хобі. Це частина мене! Мій заробіток, вільний час, сон, думки, - зізнається чоловік. - І діти в такій атмосфері ростуть, потроху переймають науку...

Як він подає приклад малечі, так і сам учився у свого батька й дідуся. Хоча вони не були митцями, художній хист мали беззаперечно.

- Бувало, дід прийде із полювання, ввімкне телевізор, а рука так і тягнеться до газети качок на ставку намалювати! Та таких реальних!.. - згадує співбесідник. - Отож і я, що бачив - замальовував, робив ескізи. А після закінчення школи вирішив погончарити. Тимчасово, - з посмішкою додає.

Не глечиками єдиними

Коли це «тимчасово» перетворилося на «постійно», Андрій не пам’ятає. Але про те, що присвятить цій справі своє життя, точно ніколи не думав. Попервах працював у художній галереї в Бориса Дедова, вчився у чернігівських майстрів азів гончарства. Пізніше цікавився різними техніками, прийомами, переймав досвід на виставках і ярмарках та здобував власний.

- Це простіше простого! Раз побачив і тренуєшся, за два-три місяці вже професіонал! Варто лишень зрозуміти концепцію: будь-який елемент, деталь створюється одним дотиком, одним рухом. .. І, мабуть, все. Справжні труднощі починаються далі - висушити, обпалити, пофарбувати, вкласти душу, - запевняє кераміст. -Це як із дитиною. «Створити» можна в момент, а виховати? Виростити?

Шістнадцять років практики дали своє. Нині на один виріб чоловік витрачає менше години, а то й десяток хвилин. За мить у його руках зі шматочка глини на гончарному колі виростає то глечик, то тарілочка, то... амфора чи квеврі (грузинський посуд для вина). Обмежуватися українськими традиціями він аж ніяк не збирається!

- Інколи це мої особисті експерименти, та зазвичай - замовлення. Чи то у ресторани грузинської та турецької кухні для декору, чи то для тематичних вечорів і креативних зустрічей, - продовжує. - Конкуренція у цій сфері чимала, а за клієнтів треба боротися всім. Одні замовляють посуд Європи 17 століття, інші - Стародавньої Греції, кочових племен Африки...

Це цікаво! Але нелегко. Ось, наприклад, тільки-но взявся за новий крутий проект. Поки що працюю з ескізами і розрахунками, а як втілити їх у глині, й гадки не маю!

Кілька разів щастило Андрію працювати пліч-о-пліч з кінорежисерами й операторами на знімальному майданчику «Pronto film», «Мосфільму». Як у статусі декоратора, коли посуд брали в оренду, так і в статусі актора «масовки». Переконує: вражень тих днів не передати!



Кривий «тренд»

- Тоді були хороші продажі (хоча й дешево), гарна клієнтська база і... безкінечний конвеєр. Або. як його красиво називають, ремесло! - посміхається гончар. - А потім усі ці трагічні події, Майдан, Крим, АТО... Людям не вистачає на «забавки» з кераміки ні грошей, ні бажання.

Тепер у Андрія Піщура почалася омріяна творчість. Той час, коли можна не гнатися за нудними стандартами й ідеальними формами, що так усім подобаються. Натомість попрацювати для себе, для душі.

У його персональному «тренді» -кривий посуд із дорогої глини, з унікальними ефектами ліпки й фарбування. Коли торкається готового або тільки ліпить, аж сяє від щастя. Це - його! Втім, тонку філософію таких виробів до снаги зрозуміти, на жаль, не кожному.

- Гадаєте, їх легко робити? Всі нерівності форми, краплі й патьоки на покритті мають бути продуманими, гармонічними! - каже досвідчений кераміст. - Тут з першого разу не навчишся!

Сама глина - особлива, груба й шорстка, з домішками вже обпалених крупинок. Після випалювання високою температурою дуже міцна. її Андрій купує на Донбасі, зокрема в Слов’янську. А от незвичну фритовану глазур, якою вкриває виріб, замовляє з Туреччини, Чехії та Болгарії. Вона буває найрізноманітніших кольорів! Червона, зелена і його улюблена - блакитна.

Ніякого інтиму!

Не менше радують майстра і зліпки з натури, надто - людської (!). Так, авторський посуд для нього не межа!

- Колись була в мене клієнтка, замовила свою фігуру з глини... Подивився на все це трохи скоса, але погодився, -сміється Андрій Піщур. - Спочатку з гіпсу форму робив, потім - із глини. Носився з нею довго: то груди «впали», то ще щось не так. Але ніякого інтиму, не подумайте!

Якщо чесно, так її і розбив... А ідея була непогана.

Гончар і нині в пошуку своєрідних творчих задумів і технік. Все, що бачить чи чує, намагається спробувати в своїй роботі. Що там казати, коли навіть у власних учнів вчиться!

- Часто влаштовую майстер-класи для молодих митців чи просто бажаючих. Спостерігати за ними - одне задоволення! Одразу помічаю особистий підхід, характер та емоції, які вони вкладають у виріб. І розумію: немає правильного чи хибного, ідеального. Можна зробити так, а можна й по-іншому і не обов’язково гірше - пояснює чоловік.

Зізнається: над усе хотів би облаш-тувати в своїй майстерні невеличку школу для талановитих діток. Бо вони, як ніхто, потребують підтримки і бодай якогось старту!

П’ята стихія

- Опанувати гончарство може кожені Але навчитися найважливішому -вкладати в найдрібніший виріб щиру, безкорисливу любов - до снаги лише одиницям, - переконує кераміст. - Це та сама п’ята стихія, яку прагнуть знайти всі умільці!

Іноді хочеш щось неповторне зробити, не таке, як в усіх, але стримує страх. Страх перфекціонізму: щось не вдасться, не буде очікуваного визнання... Це ж кінець для митця!

Скільки невдалих спроб захоронив у землі Андрій, годі й рахувати. Не раз себе запитував: навіщо за цю глину взагалі взявся? Може, полишити? Та чомусь щораз повертався і брався за справу з іще більшим запалом й ентузіазмом!

Особистих виставок Андрій Піщур не влаштовував. Але за підтримки громадської організації «Алея майстрів» про мистецтво чернігівського гончара знають в багатьох куточках Батьківщини.

- Моя робота зігріває душу, радує серце й очі, - каже майстер. - Творчість і любов до неї - ось що справді цінне. А гроші й визнання - не головне!

Валерія Шеремет, "Деснянка" №45 (678) від 9 листопада 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: