За 17 років помінялося чотири мами

17-річна Тетяна Ульчіч, учениця Сокинського (Срібнянський район) професійного аграрного ліцею, 28 серпня повернулася з Італії. Там живе її рідна сестра 24-річна Наталія Резенте та брат 18-річний Сашко Резенте. Коли Тетяні був рік, її забрали від батьків у Прилуцький будинок дитини.

Наташу з Сашком направили до Городнянської школи-інтернату. Звідти їх всиновила італійська родина. Вони не бачились з Танею 15 років. Цієї зими зустрілися.


Тетяна Ульчіч

Сказали – в лікарню, а повезли в дитбудинок

— Як, коли нас розлучили, не пам’ятаю, — розповідає Тетяна. — Мені ж тоді рочок тільки був. Жили ми у Новій Басані Бобровицького району. Батьки дуже пили. Мамка без роботи сиділа. Де батько працював, не знаю. Нас трьох забрали до лікарні, сказали, робити аналізи. Мене лишили там, Наташу з Сашею відвезли додому. Так я і опинилася у Прилуцькому дитячому будинку. Брат і сестра з батьками пробули недовго. Сільрада поклопотала, щоб і їх вилучили з сім’ї. Відправили у Городнянську школу-інтернат. Батьки померли. Тато від туберкульозу, мати спилася. У Басані наша хата і досі стоїть, двері на замку. Наташа у цьому році була. їздила до нашого будинку. Дуже вразили дороги. Сказала: «вообще не альо». На американські гірки схожі.

— Будинок можна оформити.

— Я теж про це думала. Жити там навряд чи буду, можна продати. Копійка якась буде.

Всиновили і через 10 років відправили автобусом в інтернат

Справжнє прізвище Тані — Кот. Ульчіч — по батьках, які її удочерили. По документах вона і зараз на цьому прізвищі.

— Чернігівська родина не могла мати своїх дітей. Мамка працювала прибиральницею, батько був десь на шабашках. Забрали до себе. Було мені років чотири. Тоді каже мені: «Пішли, вибереш собі братика чи сестричку». Взяли вони ще маленьку дівчинку. Назвали Тонею. Батьки опікувалися нею, а на мене менше звертали уваги. Як Тоня підросла, у неї було все: і телефон, і іграшки, і одяг. Мені все купував дідусь Сергій, мамкин батько. З ним я жила з першого класу десь у районі вулиці Єськова (Чернігів). У квартирі на. десятому поверсі. Якось він мені і признався, що я нерідна, прийомна. Новина ця мене потрясла. Почала тікати з дому. Для батьків стала напрягом. Серед тижня до них не їздила. У п’ятницю в обід поїду, ввечері — назад. І то, аби картоплі дідусю привезти. З Тонею гуляти вони не відпускали. Може, не довіряли. Хоч там через дорогу парк, так кльово.

А тоді мамці набридли мої вибрики, сказала: «Поїдеш туди, звідки приїхала». Кажу: «Тю, чого лякаєте?» А вони зібрали речі й посадили мене в автобус, який віз дітей з табору в село Яблунівка Прилуцького району. Була тоді у восьмому класі. У Яблунівській спеціалізованій школі-інтернаті як хто новий їде, вже всі на вухах. Вибігають до воріт зустрічати. Спочатку було стрьомно, поки звикла до тих умов. А тоді з’явилися друзі.

Дізналася, що дідусь помер. Там таке сталося. Мамка до нього не їздила. А він переживав, що мене забрали. Став пити. Курив у квартирі. І у нього зупинилося серце. Декілька днів лежав у квартирі. Тіло почало розкладатися. Запах почули сусіди. Тільки тоді його знайшли. Як живуть зараз ці прийомні батьки, не знаю. Тоня займається в музичній школі.

В Америці третя мамка з’явилася

— В Америку тричі літала, як була у Яблунівці, з дев’ятого по одинадцятий клас, — продовжує Тетяна. — Є програма з обміну дітей. Прийомна родина запросила до себе. Спочатку влітку їздила, а потім і на зимові канікули. Признаюся: спершу не дуже хотіла до них. Бо тій мамі було 33 роки, і у неї своїх п’ятеро дітей. Думала, приїду доведеться з тими дітьми сидіти. А ж ні. У Нью-Йорку, Чикаго була. У Діснейленд возили. Як днюху святкували, ходили грати в боулінг, у піцерію.

Малих дітей зранку возили у дитсадок, тоді рушали по магазинах. Ввечері забирали дітвору і готували разом вечерю. Тоді по плану кіно або прогулянки містом. Спілкувалася через перекладача. Паралельно слухала музику, дивилась фільми без перекладу і трохи сама навчилася. З ними і зараз спілкуємося. Американська мамка пропонувала мене удочерити. Та я відмовилася, бо знайшлася моя рідня. Але з Наташею хочемо поїхати колись у гості до них.

Однакові шрами, однакові татуювання

— Ще у 2014 році до моєї чернігівської прийомної матері прийшов лист з Італії, — згадує Тетяна. — Мене шукала моя рідна сестра Наташа. Мати через Інтернет прислала її контакти. Тоді я і написала: «Наташо, я твоя рідна сестра Таня». Кілька років спілкувалися Інтернетом.


Таня з сестрою Наташею

Наташа цієї зими приїздила до мене в Яблунівку разом з італійською мамою. Були і на подвір'ї своєї хати. Наташа розказувала, як вона у нашій рідній родині була за старшу. Їсти усім варила. І сусіди її згадали. Однокласники, друзі впізнали. Люди розказували, що Наташа зі мною на руках і з Сашею ходили по кутку, їсти просили.

На літні канікули Наташа запросила мене до себе. Склала тести і поїхала у Бориспіль, звідти летіла літаком. Пробула у них два з половиною місяці. З Сашею зразу не здружилися. Він мене не пам’ятав. Наташа трохи пам’ятає нашу, українську мову. Старалися нею і спілкуватися. У неї такий смішний-акцент. З Наташею у нас навіть шрами однакові, на лівій руці. У тому місці татуювання зробили. У мене дівчинка з зібраним у пучок волоссям, бо я завжди з гулькою ходжу, і напис: «Таня». А у Наташі — дівчина з розпущеним волоссям, поряд вибитий пульс і сердечко. Вони вже навіть два телефони мені купили. Якось з подругою посварилася, кинула об стіну.

Наташа живе з хлопцем Фуадом окремо від батьків. Працює нянею. Сашко флорист, на замовлення збирає букети з квітів. Йому це дуже подобається.

Найулюбленіші їхні страви — паста (макарони з соусами і м’ясом), лазанья (страва, схожа на пиріг, із шарами м’яса і тонкого тіста у соусі). їли це постійно. Кожного дня у мене були екскурсії. Їздили до Венеції. Наташа мене водила по всіляких магазинах, модних бутіках. У кафе. Навіть на їхньому морі побувала. Як сюди поверталася, накупили речей. Ще і 250 євро з собою дали.


Саша і Наташа Резенте

Що буде трактористкою – дізналася від подруги

— На яку спеціальність поступила у Сокиринцях?

— Поки ще не зрозуміла, — сміється дівчина. — Може, ЗНО провалила? Мені ж, коли дізналася, що їду до Італії, не до тестів було.

— Таня буде вчитися на професію «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», — пояснює Юлія Назаренко, заступник директора з навчально-виробничої роботи. — Навчання триває 12 місяців. Отримає професію водія. Знаходиться на державному замовленні, є стипендія.

— Дівчина-трактористка...

— Дівчата йдуть до нас, бо можна отримати водійське посвідчення, а ще є предмет «основи маркетингового бізнесу». Сумський державний університет їх забирає навчати на землевпорядників, агрономів. Аби було бажання.

У нас є три гектари землі. Худоба. Дійне стадо з 50 голів, Молоко здаємо на завод.

— Окрім науки керувати важкою технікою, ще й корів навчаться доїти?

— Ні, — сміється Юлія Назаренко. — Доїння безконтактне.

— Живу у гуртожитку, — веде до своєї кімнати дівчина. — Кімната невелика, але чиста, живе нас там двоє. Завжди є тепла вода, нові душові кабіни. Але моя сусідка ще не приїхала. На практиці. Вона ж і моя подружка-Оля Мельник. Ми у Яблунівці чотири роки разом дружили.

У мене плани часто міняються. З англійською мовою добре. Думала поступити на перекладача. Ближче до вступу подумала: інші оцінки не дуже, піду на кухаря. У Прилуках є технікум.

І вчителі з Яблунівки були не проти, казали, туди документи відправлять. А як була в Італії, подружка сказала, що мої документи поїхали у Сокиринці. Та нічого, може, це і на краще. Бо Наташа хоче забрати мене в Італію. Там тема така: після 18 років на постійне місце проживання можна виїхати, якщо є офіційна робота. Почали процес підготовки документів. Та поки поїду на зимові канікули.

Стипендія трохи більше тисячі. Правда, вчитися... ух, ці трактори.

Матеріали по темі:

Драматична історія довгої розлуки, або Чому українська інтернатна система роз’єднала дітей? (відео)

Як рідні опинилися в різних країнах за тисячі кілометрів одне від одного? (відео)

Сироту з Чернігівщини кличуть жити до Італії. Дівчина вагається (відео)

Доленосна історія вихованки українського інтернату на Чернігівщині. Чи вдасться відновити зруйновані системою стосунки, чи повірить Таня в родину? (відео)

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №36 (1635), 7 вересня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: