Ноги просяться до танцю, а руки... до золотої справи

У дитинстві Рома мріяв стати не поліцейським чи пожежником, як більшість учнів, а ювеліром. Сказати відверто, особисто я у початкових класах про цю професію не знала нічого, а малий хлопчина з Бобровиці вже тоді цікавився тонкощами філігранної та коштовної справи. Ще з юних років маючи задатки художника, Роман Максимов знав з чим пов’яже своє майбутнє. Та ювелірна справа не єдине серйозне захоплення парубка. Ще він займається танцями. Зізнається, ноги самі несуть на тренування. І як не дивно, Рома обрав за свій основний напрямок не сучасний клубний гламур, а український народний танок.



Нашому герою лише двадцять років, а в його арсеналі вже є все: медалі, кубки, дипломи. Та Роман запевняє, що це лише початок. Нині він танцює у трьох колективах і працює над своєю дипломною роботою в Міжрегіональному центрі ювелірного мистецтва міста Києва. Має дуже багато планів і цілеспрямовано йде до них. І можливо, вже зовсім скоро ми спостерігатимемо за цим хлопчиною з екрану телевізора, адже участь у проекті «Танцюють всі» - це його мрія, яку він обов’язково здійснить вже найближчим часом.

Перша робота – весільна каблучка



Свого часу Бобровицька школа мистецтв – стала для Роми рідною домівкою, джерелом натхнення та майстерності. Тут він закінчив художній та хореографічний гуртки. У зразковому танцювальному колективі «Спалах» хлопець і досі продовжує розвивати свої хореографічні навички. Ще займається у народному танцювальному колективі «Ярославна», який діє при районному будинку культури. Не полишає танців і під час навчання у Києві. Виступає за свій учбовий заклад. Постійна активна громадська діяльність у житті освітнього центру приносить щомісячні надбавки до стипендії.

«Після закінчення дев’ятого класу твердо вирішив навчатися ювелірному мистецтву, - розповідає мій співбесідник. - Моя мама Світлана мій вибір підтримала – для мене це було дуже важливо. За п’ять років навчання я жодного разу не пошкодував, що обрав цю справу. Пам’ятаю, коли вперше робив ювелірний виріб. Це була обручка – робив як для себе (посміхається) з неабияким задоволенням».

За роки навчання хлопець виготовив чимало прикрас. Більше того, деякий час він навіть працював на Київському ювелірному заводі.



«Це була така собі практика, робив ланцюжки. Мій труд тоді оцінили в тисячу гривень. Але все-одно для мене, то були ого які гроші, бо отримав я їх власними силами, займаючись улюбленою справою».

Вишиванку вдягаю і в танок поринаю



Молодий хлопчина навіть в розмові за кавою виглядає напрочуд пластично. Таке враження, що він танцює, хоч просто сидів. При регулярних заняттях хореографією тіло наповнюється щастям, запевняє Роман Максимов. Ти одночасно розслабляєшся і розминаєшся.

«Якщо сидіти лише за ювелірними виробами, то так можна швидко «зігнутися». Спина постійно в напрузі. А танцювальні рухи діють подібно масажу. Так от, якщо «золоту» справу поєднати з танцями, то і душа, і тіло будуть завжди в гармонії. Недарма кажуть, що різні види творчості насправді переплітаються й лише доповнюють одна одну. Для ювеліра важлива цілеспрямованість, відчуття смаку, гармонії, пропорцій, вміння навчатися, вносити поправки в зроблене й не відхилятися від задуму. Для танцюриста – те ж саме».

Рома не лише любить танці, а й професійно ними займається. Народний колорит його вабить найбільше. Тому й нагород саме за українські танці у нього ціла низка.

«Ми виступали і в області, і в столиці, в інших містах нашої держави. Були і в Угорщині тиждень – як учасники фестивалю. Це рік тому. Отримали не лише задоволення, а й неоціненний досвід. Бачити інші колективи, їхні досягнення, порівнювати і робити висновки чого ще не вистачає у нашій хореографії, на що варто звернути увагу – це і є найголовніше для танцюриста, який хоче розвиватися».

Хлопець вже вирішив для себе, що по закінченню Центру ювелірного мистецтва обов’язково вступатиме на хореографічний.

«Життя одне – тому варто спробувати все, що ти бажаєш. Я не поважаю тих людей, які шукають причини собі у виправдовування, чому вони це не зробили і захоплююся тими, хто шукає можливості, щоб здійснити задумане».

Сталеві нерви – золоті прикраси

Важко уявити собі, скільки повинен мати талантів ювелір, аби виготовляти найрізноманітніші мініатюрні вироби, гравіювати їх, виковувати... І головне, робити це ювелірно точно. Аби створити навіть найпростіший виріб, майстер має бути з унікальними здібностями. Найперше, володіти багатьма робочими спеціальностями: бути токарем, слюсарем, шліфувальником, паяльщиком, виконувати складні операції з мініатюрними деталями. Бо щонайменша помилка ювеліра може дорого коштувати.

«Звісно, ми вчимося не на золоті, бо це було б дуже дорого. Адже всі матеріали та інструменти ми купуємо самостійно. А за стипендію у триста гривень – багато не накупиш. Здебільшого працюємо з латунню (сплав міді та цинку, який за своїми властивостями схожий на золото). Але є у моєму арсеналі й срібні вироби, які я виготовляв на подарунок для найдорожчих мені людей – матері та дівчини».



Все життя Рома дарує людям те, що створює власноруч. Близьким на свята малює портрети, виготовляє прикраси. Неабияк любить працювати з камінням: топазами, фіонітами. Нині трудиться над дипломною роботою – кулоном Горгона (силует жінки, у якої на голові замість волосся змії). Від цієї прикраси так і відлунює легендою й таємницею... І вона, без сумніву, стане підтвердженням довгоочікуваного диплому з відзнакою, задля якого хлопець сумлінно навчається протягом п’яти років.

«Я почуваюся щасливим під час своєї роботи. Мене ніхто не змушує ні до чого, у мене вільний графік, і все тримається лише на одній тезі: я роблю це, бо хочу робити, і я люблю це робити. За таких умов розумієш, що значна частина щастя саме в роботі», - підсумував наш герой.

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №6 (615) від 9 лютого 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: