Чому наші діти лишають школи і їдуть навчатися до Польщі?

Прилучанка Дар’я Чумачок уже п’ять місяців навчається в польському ліцеї Сполєчної академії наук у місті Лодзь. Чому захотіла здобувати освіту за кордоном і що її вражає у європейській країні, Дар’я розповіла «Деснянці» під час зимових канікул.



Виявляється, юна українка, котра поки що недосконало знає польську мову, закінчила семестр із набагато кращими балами, ніж її одногрупни-ки поляки! Польща її здивувала не тільки якісною європейською освітою, а й звичайними, на погляд поляків, речами.

- Я - корінна прилучанка! І цим неабияк пишаюся, - гордо каже Дар’я. - Про освіту за кордоном ніколи не мріяла. У школі навчалася добре, загальний бал атестата за дев’ятий клас у мене - 10,2. Вступити до вищої школи в Польщу порадили батьки, мовляв, там перспектив більше. Навчання, що триватиме три роки, безкоштовне. Зарахували мене за результатами шкільного атестата, жодних іспитів не складала. Перший рік ліцеїсти вчать загальні предмети, наступні два -за бажанням поглиблено здобувають знання лише з двох дисциплін. Я планую обрати математику, з другим предметом ще не визначилася -може, правознавство або історію...

- Які враження на тебе справило місто Лодзь?

- Тільки позитивні! Дуже чисте, гарне, велике місто. А люди, котрі там працюють, навчаються і живуть, -завжди усміхнені й привітні. Коли я вперше сюди приїхала, то одразу ж відчула, що Лодзь - столиця моди, дизайну і культури! Тут є всесвітньо-відомий Художній музей з унікальною колекцією сучасного мистецтва європейського масштабу, Музей ткацтва, що діє в історичній будівлі Білої фабрики Людвіка Гаєра. Пам’ятка регіону - нумізматична колекція, яка зберігається в Музеї археології та етнографії. А ще ж - музей кінематографії, де представлено історичне кіноустат-кування, реквізит із відомих кінофільмів і ляльки з польських мультфільмів. У місті чудовий ботанічний сад і тридцять три парки, з них одинадцять старовинних, що охороняються законом. Словом, є на що подивитися!

- А де ж проживаєш у Лодзі?

- У гуртожитку, щомісяця сплачую 110 злотих, якщо в українській національній валюті - це трохи більше ніж 700 гривень. Кімнати комфортні, меблі сучасні і скрізь чистота. У таких умовах навчатися - радість! Проживаємо по два-три чоловіки. У кімнаті прибираємо самі, а в коридорах та інших приміщеннях - спеціальний працівник.

Харчуватися можна в їдальні або ж готувати їжу самостійно, на нашому поверсі є кухня.

- Чим годують ліцеїстів?

- Меню в їдальні різноманітне. На сніданок зазвичай пропонують м’ясо, сир, хліб, масло, чай. Фрукти, приміром яблука чи банани, і випічку можна взяти з собою. До речі, скільки хочеш, стільки й бери. На обід обов’язково подають супчик і друге: картоплю, рис, гречку з котлетами із курячого м’яса, рибу. А ось борщу нам не готували. Дуже за ним скучила! На вечерю споживаємо йогурти, бутерброди, фрукти.

- Дашо, розкажи про предмети, які там вивчаєш.

- Вони схожі з тими, що викладають українським школярам. Просто деякі або назву іншу мають, або дві дисципліни об’єднані в одну. Наприклад, в Україні вивчають окремо алгебру і геометрію, у Польщі ж ці науки читають під час одного уроку. А ось курс із економіки охоплює ще й комунікацію. Нам спочатку розповідали про типи людей, як правильно спілкуватися, а вже потім, що таке реклама, бізнес-план, його побудова...

- Крім тебе українці в ліцеї є?

- Наш заклад відкрили два роки тому, отож усього у нас поки три класи. З України навчається п’ятеро ліцеїстів, зокрема Карина Зверчікова родом із Ладана Прилуцького району, Влада Неділько з Прилук. Також здобуває тут освіту Валерія Федюкова, котра приїхала з Криму, з нею я найбільше товаришую.

- До чого спочатку не могла звикнути?

- Коли заходила до крамниць чи інших громадських місць, усі мені щиросердно усміхалися! В Україні, на жаль, так людей зустрічають одиниці. У Польщі кожен готовий допомогти, і головне - роблять це безкорисливо. Також там не заведено грубіянити та кривословити.

- Словом, розлючених поляків ти не бачила?!

- Не доводилося (сміється).

- А які відчуття у тебе викликають європейські автобуси, трамваї?

- У місті Лодзь метро немає, бо через підземні води неможливе його будівництво, отож увесь громадський транспорт наземний. Там курсують чудові трамваї підвищеної комфортності, схожі зовні на потяги. Чесно кажучи, якби мені не сказали, що то трамвай - ніколи б не здогадалася. А коли заходиш до салону міського автобуса, не передати словами - яка ж там чистота! Все новісіньке, блищить. Пасажирів зустрічають водії у красивій спецформі. Здається, що потрапляєш у майбутнє! Цікаво, що на польських зупинках вивішено графік руху транспорту, якого сумлінно дотримуються перевізники. Також додає зручностей електронна стрічка на зупинці, яка містить інформацію про прибуття чи запізнення (і таке буває) того чи іншого автобуса, трамвая. Отож людина спокійно чекає на свій транспорт, а не нервує, як у нас в Україні.

Автобуси обладнані спеціальними автоматичними майданчиками для інвалідів, також у салоні для цієї категорії людей - окремі місця. До речі, будь-хто зайняти їх не має права, навіть якщо транспорт переповнений.

Я користуюся у громадському транспорті «міхавкою» - проїзним квитком, який купую на три місяці.

- Які плани на майбутнє? Після закінчення ліцею продовжиш навчання в Польщі?

- Я хотіла б цього. Може, присвячу своє життя військовій службі або захищатиму закон.

- Польська мова подібна до української, але все ж, щоб добре знати її і тим паче навчатися в ліцеї - потрібні і час, і неабиякі зусилля.

- Під час першого місяця навчання мені було дуже важко. До вступу в ліцей, улітку, я вивчала польську, а також закінчила курси в Кракові. Проте лише поживши у цій країні, більш-менш її освоїла. Сподіваюся, що в подальшому польську знатиму досконало.

Спочатку вчителі навіть намагалися спілкуватися зі мною російською, щоб хоч якось допомогти...

- Розкажи про оснащення ліцею. Матеріально-технічний стан закладу відрізняється від українських шкіл?

- Дуже. У класі інформатики сучасні комп’ютери, сканери, принтери. Усе на вищому рівні. Якщо, приміром, у когось із ліцеїстів зависла техніка чи ще якісь збої сталися, увесь клас переводять до іншого з такою ж сучасною технікою. До слова, таких комп’ютерних класів кілька. Меблі скрізь нові, стіни пофарбовані в один колір. Крейдою поляки не користуються. Замість неї - звичайні кольорові маркери, а дошка - біла.

У кожній класній кімнаті - два плазмові телевізори, за допомогою яких нам демонструють багато цікавого. Також у ліцеї практикують «витічки» - походи на виставу до театру під час уроків культури. Фізкультура в нас у окремій будівлі - спортивному комплексі, куди дістаємося на автобусі. Чотири години займаємося легкою атлетикою, граємо у футбол, баскетбол, беремо участь у змаганнях. Там є і тренажерна, і фітнес-зала. Шкода, що українські школи та ліцеї про таке можуть тільки мріяти.

Якось на уроці економіки вивчали тему «Реклама», і додому було творче завдання - власноруч зробити логотип та зняти рекламний ролик. Моя підгрупа продемонструвала рекламний сюжет про українсько-польське підприємство, що виготовляє елегантне взуття для дівчат. Усім презентація сподобалася. Нам аплодували стоячи.

- З якими балами закінчила семестр?

- Краще, ніж очікувала. Навіть поляків «переплюнула» (сміється).

- Чого не вистачає тобі в Польщі?

- Моєї рідні.

- Що треба зробити для того, аби українські діти не тікали з країни за кордон, а здобували знання і працювали на Батьківщині?

- Можливо, це прозвучить різко, але вважаю, що насамперед має бути бажання зробити щось краще. У наших політиків, на жаль, його поки немає. А люди змушені шукати ліпшого життя за тисячі кілометрів... Та все ж я мрію, що моя країна встане з колін і молодь їхатиме навчатися не до Польщі, а до перспективної України.



Лариса Галета, "Деснянка" №4 (637) від 26 січня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: