Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Мамо, уявляєш, я, Аліна з України, вчу бізнесменів, які заробляють мільйони»


«Мамо, уявляєш, я, Аліна з України, вчу бізнесменів, які заробляють мільйони»

Доньки Ніни Бровко з Носівки знайшли свою долю за кордоном: Аліна — в Америці, Настя — у Польщі. І обидві з власними будинками

— Аліна уже в Америці, перебралась ближче до нашої сенаторки, — говорить про свою старшу доньку 30-річну Аліну Моргай 51-річна Ніна Бровко з Носівки.

Про їх відому землячку сенаторку американського штату Індіана Вікторію Старц писали скрізь і багато. Та носівці упевнені: не сенаторкою єдиною. Мають й інших успішних дівчат, які знайшли своє місце за океаном.

Своєю випускницею Аліною пишається вчителька англійської мови місцевої гімназії Зоя Пуха. Адже дівчина власними силами і знаннями змогла пробитися і влаштувалась на завод «БМВ» у Німеччині. І не в цех, як це зазвичай буває. Працювала в управлінському складі. Проте не зупинилась і на цьому. Влаштувалась у нову компанію, що займається пошуком робітників для різних сфер по всьому світу. І вже два роки як разом з чоловіком-англійцем Крісом Морганом переїхала до Америки. Там придбали власний будинок на 300 квадратних метрів, на березі озера.

Наслідуючи приклад старшої сестри, до Польщі виїхала і 23-річна Настя Бровко. Зараз живе і працює у Познані. І теж нещодавно купила будинок.

Вдома ж, у Носівці, за дівчатами сумує мама Ніна Бровко. Але про те, що доньки виїхали за кордон, не жалкує ні хвилини.

— Я щаслива, бо вони щасливі, — говорить про дітей.





«Народила у дорозі»

Ніну Бровко знаходжу у центрі Носівки в ятці «Форнетті» (пиріжки з литкового тіста швидкого приготування). Доглянута білозуба жіночка сама готує і продає випічку. До віконця раз по раз підходять покупці. Власний бізнес Ніна Бровко започаткувала 13 років тому, підписала договір з фірмою «Форнетті». І кидати не збирається. Каже, роботу свою любить, бо завжди серед людей, та й копійка яка не яка.

— У нас з чоловіком була будівельна фірма. Та мені хотілось чогось іншого. Так і з’явилось «Форнетті», — згадує Ніна Володимирівна, її чоловік Юрій помер з рік тому. Хворів. — Пам’ятаю, тоді ще дехто сміявся, мовляв, що то за заняття — пиріжки продавати. Та я не зважала. От і зараз працюю майже завжди сама. Тільки як кудись треба, запрошую помічницю.

— Як виховати успішних дітей? — розпитую про секрету Ніни Володимирівни.

— Мамою я була дуже поганою, — сміється жінка.

— Це як? — дивуюсь.

— Одні нахвалюють своїх діток. А мені завжди все було не так. Навіть соромно згадувати. Жорстко виховувала своїх доньок. Ніколи не було сюсі-пусі. Ми жили у великому будинку. І завжди у дівчат була робота в дворі, під двором, у городі. Сварила: хто вас таких заміж візьме? Але вони були дуже самостійні.

У Аліни все від народження було незвичайно.

Народилась у дорозі. Мама підірвана, — говорить про себе Ніна Володимирівна. — До пологів лишалось три тижні. А ми з чоловіком зібрались у Молдавію. Подорожувати. Їхали автобусом. Десь в районі Черкас прямо в салоні у мене відійшли води. Там мене і зсадили.

Ми вже тоді називали Аліну туристкою. З того часу все і пішло.

— Ви відважна жінка.

— До останнього дня їздила на велосипеді.


Ніна Бровко з Носівки спілкується телефоном з доньками, які живуть за кордоном


Таким був Юрій Бровко

400 доларів на дорогу взяли потай у тата

— Як Аліні вдалося виїхати за кордон?

— Це все завдяки нашій вчительці Зої Пусі. Вона у Носівці налагоджувала зв’язки з іноземцями.

Першим приїздив професор. Чоловік мій з нею їздив його зустрічати в аеропорт. А після того почали приїздити з Корпусу миру. У нас жила дівчина з Америки.

Ох і завдала вона тоді клопоту. Любила погуляти.

Після школи Аліна вступила у Київ до «нархозу». На першому курсі поїхала за програмою обміну до Америки.


Не можна сказати, що ми дуже зажиточні. Але у тата завжди були гроші. Займався бізнесом. Дітей ніколи не балував. Найбільший подарунок на день народження — 100 доларів. Навіть коли Аліна уперше збиралась їхати за кордон і терміново потрібні були гроші, він її не підтримував. Мовляв, нічого там робити. І мені навіть довелося потай взяти з сімейної каси 400 доларів, щоб донька змогла виїхати. А потім уже пізніше розповіла чоловікові.

Юрко теж завжди сварив дівчат. Мовляв, двієчниці, будете у Мрині вчитися. Якась така політика була у родині. Я навіть не розумію, чому.

Жила тоді Аліна у дівчини, яку ми свого часу приймали. Родина виявилась дуже заможною, їздили до Вашингтона. Хоч поїхала за обміном, але майже не працювала.

На другий рік поїхала за програмою «Ворк енд тревел» («Працюй і подорожуй»). Там відійшла від правил. І почала сама собі шукати роботу. Боялась навіть, що її депортують. Місяць ходила по організаціях. І скрізь отримувала відмову. А потім знайшла три роботи. Купила собі велосипед. І ганяла від однієї роботи до іншої. Працювала на кіностудії, у фаст-фуді, у ресторані.

Потім була Німеччина. Там гляділа дітей. Спочатку двох. А потім народилося третє. І якось одразу турботи про немовля поклали на Аліну.

Дуже шкода тоді доньку було. Бо вона реально пахала. Окрім того, що доглядала дітей, треба було прибрати, приготувати їжу. І за все це на місяць отримувала 200 євро плюс харчування. Прожила там два роки. Було важко. Але, мабуть, це загартувало її характер.

Змогла сама влаштуватись на стажування у «БМВ». Одні тільки мріяти про таке могли. Але Аліні на місці не сиділось. І після закінчення строку стажування сама звільнилась. Мовляв, все дуже повільно. Їй хотілось більшого.

Пішла влаштовуватись у рекрутерську компанію з головним офісом у Мюнхені. Взяли не з першого разу. Та вона наполеглива. І таки влаштувалась.

Аліна стала першою українкою, яку найняла компанія. Два рекорди у компанії з продажів. Топ-людина з продажів у Німеччині і третя — у світі.

Коли отримала посаду в Америці, була наймолодшим топ-менеджером.

Але й там їй не сиділось. Захотілось більшого. Умовила керівництво, аби дозволили самій відкрити представництво фірми. І от уже два роки як Аліна разом чоловіком живуть у Даласі в Америці.

До того ж донька влаштовує різні майстер класи, тренінги. Якось сказала: «Мамо, уявляєш, я, Аліна з України, вчу бізнесменів, які заробляють мільйони».

На 30-річчя стала на голову

— У червні виповнилось тридцять. На свій ювілей поїхала на Майорку (Іспанія). Дзвонить: «Мамо, я здійснила свою мрію. Стала на голову» (дівчина займається йогою). Ну, ви таке чули?! Кому костюми, машини, а їй на голову стати, — і на підтвердження своїх слів Ніна Володимирівна показує фотографію доньки у стійці.

До Америки разом з Аліною переїхав і її чоловік 42-річний Кріс.

Він 16 років пропрацював у «БМВ». Займався відкриттям представництв по усьому світу. Зокрема, і в Україні. Налагоджене життя, кар’єра. Але вона його, успішного чоловіка, на 12 років старшого, зірвала з місця.

Аліною чоловік захоплюється і пишається. Були і у нас в Носівці. У Манчестері у нього теж приватний будинок. То він не міський хлопчик. Мені сподобався. Одразу давай по-господарськи дивитись, де які котли.

А от на весілля до них не їздили. Розписувались діти у Лос-Анджелесі. Мій Юра тоді вже ходити не міг, їздив на візку. Важко усе це. Вирішили: нехай без нас.

Приїздили до них уже пізніше. І машиною проїхали усе узбережжя. Незабутні враження.

— Як живеться українці з англійським чоловіком?

— Він скрупульозний. Характер особливий. А донька ж залишається щирою українкою. Тільки купили будинок, вона вже вирішила, що треба познайомитись із сусідами. Кріс свариться: так не прийнято. І свекруха говорить, щоб не запрошували так часто гостей. Аліна ж не погоджується. Вона звикла, що у нашому домі завжди було багато гостей.

«Я нікуди від вас не поїду»

— Настя у нас домашня дівчинка. Про закордон і не думала,— Ніна Володимирівна починає розповідати про молодшу. — А тим паче, коли з татом почалися проблеми. Вона його доглядала. Медик же. Вивчилась у Ніжині на медсестру. І працювала у нас в районній лікарні. Казала: я нікуди від вас не поїду. А мене це навіть лякало. Завжди хотіла, щоб діти жили окремо.

Виїхати до Польщі допоміг добрий друг нашої родини лікар Юрій Шень (зараз замість Валерія Зуба очолює обласний онкологічний диспансер). Якраз за програмою медсестер набирали. Умовила-таки доньку. Чотири роки як у Польщі.

Там закінчила інститут тільки для того, щоб мати змогу працювати медсестрою. Про лікарську практику навіть не йдеться, принаймні поки що. Настя тягне дві-три роботи. Підробляє у домі престарілих. І глядить дитинку лікарки.

— Скільки ж заробляють медсестри у Познані?

— Якщо на наші — 600 гривень на добу. Але разом з підробітками до тисячі євро виходить. Як купувала будинок, то брала кредит. Уявляєте, її хлопцю-поляку не дали. А от Настя змогла отримати, бо зарплата дозволяє.

— Часто спілкуєтесь з дітьми?

— Зідзвонюємось щодня, а то й по кілька разів на день. Традиційно раз на три місяці зустрічались. Останній раз перед Новим роком я їздила до Насті у Познань. Потім з Аліною у Мюнхені зустрічались. Вона туди з Америки у справах прилітала. Через карантин поки що тільки телефоном спілкуємось.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №35 (1789), 27 серпня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: наші за кордоном, родина Бровко, Носівка, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:


ЦентрКомплект