28-річний гусак-довгожитель й досі живе з Ганною Тимошик

«А хто, Гошо, буде крайнім: ти чи я?» — запитує 76-річна Ганна Тимошик із села Червоні Партизани Носівського району свого 28-річного улюбленця гусака Гошу. Його вік визначали за віком онука Ганни Іванівни, який на три роки старший домашнього улюбленця.



Про пташиного довгожителя «Вісник» писав п’ять років тому. Після того про Гошу розповідали не лише місцеві, а й всеукраїнські засоби масової інформації. Йому пророкували всеукраїнську, а може, й міжнародну славу найповажнішого за віком гусака. Але й досі Гоша не потрапив ні до світової, ні навіть до Української книги рекордів і продовжує жити у Червоних Партизанах, отримуючи винагороди у вигляді улюбленої кукурудзи від своєї хазяйки. Обидва за п’ять років, відколи ми бачились, помітно здали. Ганна Іванівна з того часу встигла перенести інсульт та запалення головного мозку. Гоша травмував лапку. Але незмінною залишилась їх прив’язаність один до одного.

— Уже чує, що йду, балакаю, кричить. Собака може і не гавкнуть, а Гоша завжди озивається, — жінка Пояснює лемент, який чути з-за паркану. — Я його «гусю-гусю» не гукаю, і ніхто не гукає. Гоша, і все.

Раніше завжди за мною ходив. А у тому році як окалічився, то вже не пускаю. Важко йому. Ми з Гошею уже ні в поездку, ні в поход.

Дивіться також: На Чернігівщині живе 27-річний гусак, який ревнує господиню до сусідів (відео)

Лапу гусакові, припускає Ганна Тимошик, зламали односельці. А от чого, й гадки не має.

— Тільки з води виліз. П’ять мінут — і кривий. Ото він так горує з ногою. Пришкутильгав на одній. Я його на вулицю не пускала, щоб не трудив. їжі, води коло нього поставила. Он корито, бачок з водою, там і купається. Як жара, льопає на себе.

Якщо не зважати на кульгавість, то Гоша ще красень: ті ж незвично для гусей сині очі, лискуче пір’я.

— Такий красень. І досі своїх гусенят водить? Як мужчина ще нічого?
— Уже скільки в його гусок тих було. Молодец, — хвалить Гошу Ганна Іванівна. — Та вже не той став. Кілька років без власних. Цього року купили 30 каченят. Глядить — лучче не придумаєш.

Стільки год, а він фізіономії своєї наче й не міняє, — продовжує. — Який був, такий і є.

— А характером?
— Як бігав за мною, так і бігає. Тепер трохи уже й до дочки Ліди привик. А раньше, було, кричить не своїм голосом. Точно, кажу, Ліда іде. Одкриваю — вона. Прикоськала його: кукурудзи у баночці дала, подзьобав. Водички. А у сина скільки жив, за ним і тепер гониться. Погладиться не дає. Особливо чужому. Одхиляє голову. Береженого і Бог береже, еге, Гошо?

— У чому ж секрет довголіття?
— Не обижений він, не перегнатий нікуди, — припускає Ганна Іванівна. — Було собаки два, так попропадали, а Гоша живе.

— Може, це через посилене харчування?
— Сам собі, що хоче їсть. Картоплі, кукурудзи у миску накладу, буряків. Він спочатку поїсть, а тоді вже, як одходить од миски, остальні починають їсти.

— Про те, щоб супу з нього наварити чи запекти, не думали?
— Ніхто його вже не різатиме. Хіба його вкусиш? Уже скільки житиме. Казали, що гусям рахується год за два. Так що це вже більше 50 год. Нє, хай живе год за год. Усіх пережив. А хто, Гошо, буде крайнім: ти чи я?

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №47 (1541)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: