Українська влада не змінилася з XVII століття: «Гетьмануй над нами кто хоч: чи лицар, чи свинопас, - аби ми полковникували»

До поняття «сільський вчитель» багато хто ставиться досить скептично. Особливо у наш час, коли якість шкільної освіти, однієї з кращих на планеті, впевнено спущена в унітаз, а села вимирають та перетворюються на привидів. Однак розмова з Юрієм Кантуром, вчителем історії з села Ко-марівка Борзнянського району, дає надію, що хоч де-небудь українська освіта втримається у скрутні часи і згодом розквітне новим життям.

Юрій Іванович відомий тим, що вчить дітей мислити: не ув’язнює їх рамками шкільної програми, а стимулює до формування власної думки та поважає особистість учня. Він має власний погляд на історію України, який виклав мовою віршів, і так доносить його до юних відвідувачів комарівської школи.

«Чернігівщина» поспілкувалася з паном Кантуром в останній день його роботи у школі. Він після 27 років роботи на освітянській ниві забрав свою трудову книжку і переніс її у сільську бібліотеку.

- За 27 років моєї роботи у школі змінилося п’ять програм з історії 'України. Кожен новий керівник держави намагався зробити історію не те що під себе, але по-вернути її так, щоб виглядати вищим на тлі інших.

Державотворець він чи узурпатор?
Треба зазначити: організатор
Перевороту у Києві став
Керівником однієї з держав,
Що у Європі робили погоду.
Хоч не вважався кумиром народу,
Та залишився у пам’яті як
Вправний і енергійний вояк.
(Про князя Олега)

Найкращий підручник був у 1994 році, за 10-11 клас. Але там був один абзац про те, що під час прем’єрства Кучми почалася безглузда приватизація. Цього було достатньо, щоб підручник вилучили з програми. Однак досі він лишається найшикарнішим підручником з історії України.



Історія в Україні перетворилася на безкоштовну послугу для політиків. Щоб цього уникнути, я намагався винайти процес, за допомогою якого можна показати історію як реакцію людей на дії політиків. І там є зовсім інші оцінки, засновані на моєму життєвому, набутому вивченням документів, досвіді. Все це у віршованій формі я спробував подати учням. їм дуже подобається, але грошей на це немає: 7 років тому я зміг видати першу книгу, а інші поки що чекають свого часу.

- Який період висвітлювався у виданій книзі?

- Вийшла у мене древня історія України -«Люди прадавні на нашій землі», є ще книга про період Київської Русі та «півтори» книги про козацтво, тобто охоплено період до середини XVIII сторіччя.

Я доносив інформацію таким чином. Наприклад, Володимир Святий - людина, що вбила своїх братів, апріорі не може бути святою. Святополк не був Окаянним тощо. У зв’язку з цим у читача є право власного вибору. Я пропоную інший погляд на історію: не з підручника, а так, як це бачу я. Намагаюся довести, що нав’язувати догми історії шкільною програмою - неправильно.

На Святополка убивство списали (це про князя Бориса. - Авт.)

І Окаянним невдовзі назвали Князя свої літописці. Однак, Він це зробити не міг аж ніяк, Бо братовбивче творилося зло, Як Святополка в Русі не було! Гліба, до речі, він теж не вбивав, Адже у Польщі ще перебував.

- Якщо учень почне Вам розповідати якусь тему, але не так, яку підручнику, і навіть не так, як ч викладали Ви...

- Нехай аргументує: пояснить, чому саме так він вважає. Якщо зможе, - значить, він знає не тільки підручник, а й більше, і може на основі знань робити власні висновки. Такий учень заслуговує тільки на повагу і на те, щоб його вважали Homo sapiens sapiens (розумна «людина розумна». - Авт.).

- Як давно Ви дійшли до висновку, що викладати історію за підручником -не зовсім правильно?

- Практично з другої української програми. А починав вчителювати я ще з радянської програми, у 1988 році. Перша програма була, так би мовити, занадто аморфна, перехідна.

У другій же занадто незграбно вказувалося: від сих до сих, і —ні вліво, ні вправо. Це насторожило. Історію не можна диктувати, історію можна проглядати, залишаючи за собою право оцінювати. Я намагався дати людям можливість оцінити самим.

- Чи не виникають у Ваших учнів проблеми, коли вони продовжують навчання, скажімо, в університеті і там починають трактувати історію на свій розсуд, а не за програмою?

- Можу сказати, що, наприклад, моїми останніми учнями, які вивчають історію у ВНЗ, викладач задоволений. Тим, що вони не повторюють підручник, а аргументовано висловлюють свою точку зору. Я намагаюся навчити дітей висловлювати свою точку зору і спокійно ставлюся до того, що вона відрізняється від загальноприйнятої та моєї. Я поважаю особистість.

- Як керівництво школи та райвно, які зазвичай не терплять самодіяльності, ставилися до Вашої методики викладання?

Чим керувався тоді Ярослав, Як добровільно початок поклав Сепаратизму? Що думає він?

Новгород згодом назвуть «гаспадін-, Навіть «вєлікій»! Хороша ціна: Князь за посаду віддячив сповна...

- Спочатку була поблажливість, потім зацікавленість, а далі якщо й нелояльність, то, у всякому разі, мені не заважали. Мені пощастило і з моїм безпосереднім, шкільним начальством, і з районним. Можливо, завоював якийсь авторитет серед колег, чи вони були згодні приймати те, що я пропоную. Жодних перепон мені не чинили.

- Те, що Ви пішли зі школи, якось пов’язане з Вашою методикою викладання?

- Зовсім ні. Розумієте, 27 років у професії - такий строк, коли починаєш почуватися динозавром. Я закостенів трішки. Нехай прийде хтось молодший, спробує хто-небудь ще.

- Вважаєте, що, залишаючи школу, отримаєте новий поштовх для власного розвитку?

- Нехай учні почують і не мою точку зору. Якщо це їх зацікавить, вони прийдуть до мене у бібліотеку і ми тут з ними посперечаємося, подискутуємо. Для думаючих людей це шанс розширити свій світогляд.

- Думаючі люди - це дуже добре, але ж нинішню молодь, особливо сільську, школа не дуже-то цікавить. Як у Комарівці з потягом до знань?

- Ми нічим від інших не відрізняємося. Однак, з іншого боку, якщо у класі, скажімо, з восьми чоловік, одному цікаво - це вже плюс. У нас у кожному класі такі учні є (у Комарівській ЗОШ навчається 101 учень.- Авт.).

- Які, на Вашу думку, найвизначніші події чи часи в українській історії?

- Як це не парадоксально, але я назву першу поїздку Ольги у Константинополь, перед якою вона фактично хрестилася. Вона, а не Володимир. Ольга лояльно сприймала питання релігії. До Володимира, який, м’яко кажучи, був ортодоксальним ідіотом, при Ользі у нас було абсолютно демократичне, і, зокрема відносно релігії, толерантне суспільство. У Києві тоді була християнська церква, була мечеть, були служіння юдеїв. Вір якому завгодно Богу, але будь людиною. Це було ідеальне суспільство, це був розквіт. При Володимирі ж було вже «нагинання», було все через коліно.

Сподобалась Ольга у Києві всім -
Майбутня велика княгиня Русі,
Причислена згодом до лику святих.
Ольга бажала державу хрестити,
А Костянтин це відмовивсь робити,
Адже того Святослав не хотів.
Власне, княгиня - сестра у Христі,
Бо долучилась таємно удома.

Наступне, скажімо так, за значимістю та невизнаністю - гетьманство Івана Ви-говського. Людина не змогла запевнити суспільство, що наші вчорашні вороги, поляки, є нашими найкращими друзями. Зашкарублість сприйняття у суспільстві не дала можливості разом з поляками та Литвою утворити триєдину слов’янську державу. Пояснити було нікому і ніколи, бо практично півтора роки тому помер Богдан Хмельницький, який боровся проти поляків. Але Виговський, фактично будучи при Хмельницькому міністром закордонних справ (писар - міністр у козацькій ієрархії), розумів: рано чи пізно Росія нас захопить. Він був проти цього, а суспільство цього не розуміло.

І третє: мені, як краєзнавцю, ближча ця анти конституцій на подія, яка відбулась на Чорній раді у Ніжині (1663 рік. - Авт.). Тоді Брюховецький силою популізму став гетьманом, а за два місяці, зібравши у Борзні усіх своїх опонентів, відсік їм голови.

- У творі Пантелеймона Куліша, присвяченому тим подіям, є слова: «Гетьмануй над нами хто хоч: чи лицар, чи свинопас, - аби ми полковникували». Чи не здається Вам, що з XVII століття нічого в українській владі не змінилося?

- Абсолютно нічого. Я повністю погоджуюся з Пантелеймоном Кулішем, який вважав козацтво абсолютно деструктивною силою. Хто такі козаки? У моєму розумінні - професійні військові, які роблять все від них залежне для того, щоб якнайшвидше та якнайнадійніше посварити сусідні держави. Вільна Польща проти турків: поки можна, ми з поляками. Але нам за це гроші платять. Тільки-но поляки й турки відмовилися з нами співпрацювати, ми пішли до росіян. Однак нам потрібна війна, щоб нас, реєстрових козаків, взяли на військову службу.

Держава народилась, розросталась,
Розквітла, розкололась і розпалась.
Імла неволі вкрила небеса
І відблиск слави княжої згаса.
Але зігріті душі сподіванням,
Що найтемніша ніч - перед світанням...

У статті використані уривки з книги Юрія Кантура «Відлуння княжої доби».

Ігор Стах, "Чернігівщина" № 11 (512) від 12 березня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.