Літати в небі - його покликання, а вишивка - для душі

Здавалося б, вишивання - суто жіноче заняття, однак 61-річний сосничанин, нині пенсіонер, а в минулому військовий льотчик, майор Валентин Попченко розвінчав цей міф. Роботи майстра прикрашають його будинок і вже встигли побувати на виставці у Сосницькій районній бібліотеці.



Нитками життя

Народився Валентин Попченко на Слобожанщині, а потім із батьками переїхав на Чернігівщину до Сосниці. Навчався у місцевій школі. Хлопець був непосидючий і спортивний, займався легкою атлетикою.

- Усі знали, що я планую вступати до Харківського університету фізичної культури. А потім до нас у школу приїхав полковник і почав розповідати про те, що відкрилось Ворошиловградське вище військове авіаційне училище (Ворошиловград - нині Луганськ. - Авт.). Відтоді я захотів стати льотчиком. Мама дуже переживала і не відпускала мене, хотіла, щоб був танкістом, - ділиться спогадами Валентин Миколайович.

Але юнак відмовився, бо понад усе хотів літати. Вступив до училища і його мрія здійснилася. Він розправив крила і полетів. А потім - військова служба на Далекому Сході у місті Артем Приморського краю. Працював чоловік штурманом корабля і старшим штурманом на аеродромі «Кневичі» у російському Владивостоці, а також у Романівці на військовому аеродромі штурманом бойового управління. Там, на Далекому Сході, Валентин Попченко зустрів і свою долю - дружину Ірину, яка працювала картографом при військовій частині. Було в житті різне. Льотчиком бути - не так просто, як здається на перший погляд. Це дуже небезпечна професія.

- Кілька разів ледь не розбився, але пощастило. Багато з наших хлопців не повернулися з польотів, - розповів Валентин Миколайович.

Коли пішов на пенсію, сім’я вирішила перебратися на батьківщину Валентина, і в 1993 році Попченки переїхали до Сосниці.

Улюблена справа - розрада і відпочинок



Вишивати Валентин Попченко почав ще тоді, коли проходив військову службу.

- А що було робити вночі? Спати ж не можна, а тому читав книги, вишивав. З нитками було сутужно, але знаходив, - розказав рукодільник.

Коли дочці Тетяні було 4 роки, тато Валентин вишив для неї святкову сорочку. Потім почав оздоблювати наволочки. Виявляється, у чоловіка дуже добре вишивала мама Ганна Олександрівна. Отож, мабуть, від неї і передалися талант і охота до рукоділля.

Також Валентин Попченко 10 років співав у хорі сосницького фольклорного аматорського колективу «Криниці», організовував усілякі творчі зустрічі, вечори.

- Нам видавали костюми. Однак вишиванка, у якій я виступав, була старою, тому

вирішив, що вишию свою, - згадує пан Валентин. - На телебаченні, а потім і в журналі я побачив узор, довго його відтворював, а потім за кілька місяців з’явилася концертна сорочка.

Вишиває чоловік хрестиком, але хоче освоїти й китайську двосторонню вишивку. Безперечно, це заняття дуже клопітке. Воно потребує багато часу і здоров’я. Оскільки тривала зосереджена праця з голкою і дрібною канвою втомлює очі. Але рукодільник не покидає своє хобі, бо отримує від нього колосальне задоволення та й нерви воно заспокоює.

Сім’я Попченків надзвичайно творча. Мама Іра, як жартівливо називає свою дружину Валентин Миколайович, в’яже на спицях, гарно малює. Донька Тетяна, як і батько, теж вишиває, але бісером, захоплюється художнім декоруванням нігтів.

У Валентина Попченка вже багато своїх картин, а ще наволочки, скатертини і невеличкі серветки. Найбільше чоловіку до вподоби вишивати квіти, особливо яскраві соняшники і маки. Але найголовніше, щоб малюнок випромінював тепло. Вишив навіть циферблат годинника, залишилося знайти якісний механізм та скло і все -можна на стіну вішати.

- Орнаменти в журналах шукаю. Для однокласника Володі я обирав візерунок, щоб до лиця пасував. За схемою потрібно було використовувати чорні нитки. Я їх прибрав і замінив на блакитні, - розповів про свої експерименти Валентин Попченко. -Планую ще вишити сорочку для дружини, вже й малюнок красивий вибрав. Більше вишиваю взимку, бо влітку багато роботи, яка потребує рук. А вони тоді шорсткі робляться - незручно.

Однак усі ці невеличкі перешкоди аж ніяк не заважають улюбленій справі.

Олеся Гордієнко , "Деснянка" № 6 (534) від 5 лютого 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: