Уродженець Борзнянщини вбивав комуністів за дорученням самого Петлюри

Українська історія має чимало сторінок безкомпромісної боротьби за волю і незалежність Батьківщини. На жаль, не всі імена героїв дійшли до нашого часу, проте пам’ять про них живе в спогадах очевидців, пробивається крізь двері засекречених архівів. Завдяки наполегливій праці істориків-краєзнавців ми дізнаємося про замовчувані раніше або перекручені радянською пропагандою долі загиблих героїв. Одним з таких був отаман Петренко. Його загін, чисельністю в понад сто шабель, діяв на території Менського, Сосницького, Борзнянського та частково Коропського районів Чернігівщини.

Після Жовтневого перевороту 1917 року українська нація одержала унікальний шанс збудувати власну державу та стати в один ряд з найрозвинутішими країнами Європи. Та не судилося. 1917-1920 роки - це період нашої історії, про який, як писав один з діячів Центральної Ради Володимир Винниченко, «неможливо читати без брому».

Так вже історично склалося, що українська земля завжди була ласим шматком для наших сусідів. Скориставшись розбратом в середовищі українських політиків, відсутністю боєздатного регулярного війська, в Україну посунули ворожі армії: російські - червона та біла, німецька, австрійська, польська.

Фактично залишені Центральною Радою без військового захисту, українці на місцях самостійно вели запеклу боротьбу за свободу рідної землі. Цей період історики назвали «отаманщиною», надаючи йому виключно негативного відтінку. Проте, аналізуючи тогочасні події, можна з впевненістю стверджувати, що іншого виходу в українців не було. Поява повстанських загонів в 1918-1920-х роках була своєрідним пробудженням генетичної пам’яті українців часів козацької доби. Недарма ж самі повстанці називали себе козаками.

Про розмах повстанського руху в Україні одне із тогочасних більшовицьких джерел повідомляло наступне: «Впродовж 1919-1921 років зі зброєю в руках проти нас виступило ... понад мільйон повстанців... За цей час органами ЧК і особливими відділами військових частин розстріляно понад 400 тисяч повстанців та їхніх посібників. І все ж таки з весною 1921 року ми маємо нову хвилю повстань».

Особливо драматичним був повстанський рух на Сіверщині. Наближеність нашого краю до Києва, а також кордон з Росією та Білоруссю робили цю боротьбу особливо запеклою і надважпивою.

Одним з таких забутих борців був отаман Петренко. Його довга та успішна діяльність розкриває маловідомі сторінки національного спротиву у північних районах Чернігівщини, зокрема у Сосницькому повіті. За словами Олександра Ясенчука, котрий досліджує повстанський рух на теренах Сіверщини, діяльність загону поширювалася на Менський, Сосницький, Борзнянський та частково Коропський райони (враховуючи теперішній адміністративний поділ).

- Географічно район, де діяв загін Петренка, не ідеальний для партизанських дій, - розповідає краєзнавець. - Менщина та Борзнящина - це переважно лісостеп, ліси наявні тільки на сході Сосниччини та на Коропщині, до того ж Сосницький район Десна ділить на дві частини, що також значно ускладнює мобільність загону.

Щоправда, населення цих районів здебільшого було українським. Стійкі комуністичні традиції існували тільки у містечках, переважно пов’язаних із залізницею, таких як Мена, Ма-кошине, Сосниця, Доч. Саме в них проживала й переважна більшість представників національних меншин - євреїв і росіян.

- На жаль, ми мало що знаємо про хороброго отамана. Відомо, що він діяв від імені і за дорученням Симона Петлюри, - продовжує розповідь Олександр Ясенчук.

Про масштаби його діяльності говорить одне із зведень Центрального штабу ЧК України від 19 липня 1920 року: «В Сосницькому районі, поблизу сіл Нові Млини та Велике Устя, орудує банда під керівництвом отаман Петренка, мешканця Борзенського повіту, села Шаповалівка. У банді нараховується 100 чоловік, озброєних гвинтівками, гранатами, мають кулемети та дві гармати».

Повстанці, окрім збройної боротьби, проводили також і агітаційну роботу. Перериваючи стоси архівних документів, чернігівським дослідникам вдалося відкопати відозву отамана Петренка до червоноармійців Сосницького карального загону: «...Товариші червоно-армійці! Сьогодні ваша доля в мене в руках: захочу - виріжу вас як собак, захочу - помилую. Не винні мобілізовані, так треба різати комісарів! Я торік багато в Борзенському повіті порізав надзвичайок, каральних реквізиційних загонів, але потім дізнався, що дуже багато зайвих жертв. То ж наказую вам, гидота, сьогоднішнього дня біжіть по домівках, бо наступного дня не пожалію не тільки вас, але і ваших дітей, тому покайтесь, щоб не було пізно. Годі переховуватись за чужими спинами!..»

Ця відозва була датована 29 травня 1920 року.

Тривалий час загони отамана Петренка здійснювали партизанські рейди селами та містечками, що окуповані більшовиками. Знищували продзагони та органи більшовицької влади.

Достеменно про долю отамана не відомо. Історики припускають, що він, ймовірно, загинув наприкінці 1920 року. Проте, Петренко, як це часто бувало серед повстанських ватажків, міг інсценувати власну загибель. І або емігрувати, або жити з підробленими документами.

Звичайно, боротьба проти тогочасного режиму була приречена на поразку. Майже всі її учасники полягли в нерівному двобої, а ті, хто залишились живими, доживали свій вік на чужині. Чи знали вони, що їх чекає? Напевно, що так.

Від тих подій минуло багато часу. Та прикро, що вже в незалежній Україні борці за її свободу, захисники селян недостатньо пошановані, могили занедбані, імена їх забуті або оббрехані, а вулиці та міста носять прізвища ворогів української незалежності.

Тому «Чернігівщина» бере на себе почесну і важливу місію донесення історії повстанського руху до наших земляків. Ми чекаємо від своїх читачів листів зі спогадами очевидців чи реальних подій повстанського руху з життя ваших населених пунктів.





Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №3(507) від 15 січня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.