«Скоробогат. Скоро-скоро і ніяк»

76-річний Іван Скоробогат живе у крайній хаті села Козероги Чернігівського району сам.

— 30 років у цій хаті прожив, — каже чоловік. — Через хату стоїть батьківська, пустує. Дружина померла. Працювала завклубом, бібліотекарем. Я інсульт пережив. Праву сторону відібрало. За мною доглядають дочки. Одна їздить із Гончарівського, друга — з Чернігова. Зять Олександр Ярошенко директор 18-ої школи в Чернігові.

Кожні вихідні приїздять. Навезуть всякої всячини. А як не виходить приїхати, передають автобусом. Я потім у мікрохвилівці розігріваю, їм.

По прізвищу Скоробогат. Скоро-скоро і ніяк. Працював комірником у колгоспі. За документами числився як начальник госпдвору.

Діти забирають до себе, а я не хочу. Буду заважать.

Ще давно по путівці комсомолу їздив на Донбас. Там набив на лівій руці своє ім'я Ваня. Тепер там війна. Про неї по телевізору не дивлюся. Страшно. Онука моєї молодшої сестри на війні вбили. Живуть у Марківцях Бобро-вицького району. Похорон був першого вересня. Батьки дітей до школивели, а його в останню путь. Йому посмертно орден дали, але до одного місця він.

Коли сумно, ходжу з кутка в куток. Було двоє песиків, тепер уже і їх нема.



Юлія Семенець, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №51 (1493)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.