63-річна Ганна Бабич єдина в Маньках Ріпкинського району вирощує спаржеву квасолю, базилік. Ще й ківі

— Ківі зять посадив цього року, — показує тоненьке стебельце Ганна Тимофіївка. — Ще не родять. Он далі персик. Вирощуємо спаржеву квасолю. Така добрюща! Оля, дочка, наклала в морозильну камеру на зиму. Потім діставали, смажили. Як перший раз зять посадив ту спаржеву квасолю, я казала: «Хто його знає, що за продукта така». А зять же з міста, знає. Приїхав, приготував.


Ганна Бабич

Більше ніхто в селі спаржеву квасолю не садить, бо не знають, що це таке.

І базиліку в холодочку насіяли. Я його смаку не розумію. А вірмени недалеко від мене живуть, то за тим базиліком аж трусяться. Я квіти дуже люблю: майори, гвоздики, чорнобривці, троянди, флокси, лілії. Як цвітуть, я вийду і милуюся. З красивих квітів збираю насіння на наступний рік.

Живе Ганна Бабич сама. Чоловік помер сім років тому. Тримає курей, свиней. Має собачку і чотирьох котів.

— Сама живу, важко город пахать, дорого за все платить, — бідкається жінка. — Цього року запахала 80 соток. Посіяли овес, пшеницю, буряки, моркву, посадили картоплю. Коло хати вже картоплю викопали. Казали, що у нас приймають по 80 копійок за кіло. Не буду за таку ціну віддавати, краще хазяйство годуватиму. Цей год усе так уродило! Дочка із зятем посадили буряки в чотири ряди, як у колгоспі. А вони такі ловкенні вийшли.

Ганна Тимофіївка родом із сусіднього села Голубівка. У 19 років вийшла заміж у Маньки.
— Син мій з родиною тут, у Маньках, недалечко від мене живе, — продовжує. — Дочка в Любечі у міграційному центрі працює. Двох синів виростила.

А синів син, Альошка, зараз служить. Мав з армії прийти у квітні — не пустили. Він у Львівській області.

Альошка жалівся, що годують погано,схуд.

Зимою багато вишиваю. Є і рушники, і скатерки, і простирадла. А ще співаю в ансамблі з 1980 року, «Червона калина» називається. Його моя рідна сестра з Голубівки організувала. Ми і в Чернігові виступали, і в Городні, і у Щорсі. Стільки в нас дипломів і грамот!

З чоловіком прожила добре, зроду навіть курку-гуску не різала. Раніше хазяїн цим займався, тепер дочка або син.

Як хазяїн помер, самій наче моторошно в хаті було. Говорять, що як чоловік у хаті помирає, треба на його місце лягти і переспать. Зробила. Мо', того й не боюся. Поряд з моєю хатою клуб. По вихідних увечері там танці — людей багато. Тільки раз було страшно. У мене якраз гостював унук. Темно вже було. Хтось як застукає у хвіртку. Прямо вибиває. Я вийшла в коридор, бачу на вулиці дві голови. Питаю: «Хто там стукає?». Аж хлопець якийсь: «Винесіть нам сірники». «Ідіть, — кажу, — бо я вас винесу».

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №36 (1478)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: