"У мене брат - офіцер. Дуже хвилююся за нього

У Миколаївці Борзнянського району по вулиці Ватутіна, 30 у крайній до поля хаті живе Світлана Паладін з трьома дітьми. Вона вчителька, працює в місцевій школі завучем з виховної робити. Як і усі в селі, порає город, тримає хазяйство — свині, кури, гуси, качки, кролі. А ще вирощує сама і приймає від населення огірки для Ніжинського консервного заводу.


— Цього року посіяла 1000 насінин, — каже Світлана Петрівна. — Тепер клопочусь, щоб уродили. Надіюсь за відпустку заробити на них ще одну учительську зарплату. Діти ростуть, потрібні гроші. З чоловіком я розлучена. Аліментів не платить.

Ще разом з батьком Петром Григоровичем і його дружиною Клавдією Григорівною обробляємо 3,8 гектара паю в Шаповалівці. Садимо картоплю, гарбузи, сіємо пшеницю, буряк. У нас свій трактор і все до нього, що потрібно для праці на землі.

Світлана закінчила факультет учителів початкових класів Чернігівського педінституту. Вийшла заміж і поїхала до чоловіка на Івано-Франківщину. Там народила двох синів, Андрія і Назарія. Молодший, Назарій, часто хворів, і лікарі порадили поміняти клімат. Сім’я приїхала в Миколаївку. Батько купив їм хату на цьому дворищі. Через сім літ вони побудували нову.

— Стару хату зносили в той день, коли мене везли до пологового будинку. Додому я повернулася вже з Ангеліною, — пригортає Світлана донечку. Дівчинка вже закінчила перший клас.

У синів Андрія і Назарія різниця у віці одинадцять місяців. Отож мати вирішила, що краще їм вчитися в одному класі. Тепер хлопці вже перейшли до дев’ятого.

Назарію було тільки 2 роки і 8 місяців, як у чужому селі, куди родина приїхала в гості, він потрапив під КамАЗ. Права ніжка висіла на шкірці, коли батьки везли малого до обласної лікарні в Чернігів. Ніжку ампутували. В Києві зробили протез. Назарій швидко навчився на ньому ходити. Зараз грає в баскетбол, волейбол, бігає нарівні зі своїми ровесниками. Чого не може, то це стрибати в довжину. Все інше легко.

— Прислів’я «Моя хата скраю, я нічого не знаю» не про мене, — каже Світлана Петрівна. — Усе, що відбувається у світі, нас стосується. Спочатку Крим, а далі Донбас, де з вини Путіна розгорнулася справжня війна, хвилюють до сліз. Ну хто міг чекати збройного нападу з боку Росії? Були брати і сестри — і таке... Мій брат Сергій військовий зв’язківець, капітан. Живе з сім’єю в Старокостянтинові на Хмельниччині. Його старшій донечці Ані 8 років, а Настуня народилася ось 22 лютого цього року. І тут війна... Так переживаємо, що й не скажеш.

У Миколаївці вже вдруге збирають продукти для допомоги воякам. Люди несуть сало, м’ясні й овочеві консерви, варення. Нічого не жаль, усе віддамо, тільки б підтримати тих, хто захищає рідну Україну.

Лілія Кузьменко, "Вісник Ч" за 17 липня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: