100 кілограмів гарбузового насіння здала родина Гудзь із Сеньківки

Родина Гудзь з Сеньківки Городняського району другий рік вирощує гарбузи. Насіння здають. М’якоттю годують худобу.



— У цьому році теж соток 30 посадили, — говорить Олена Гудзь. — Своїм трактором оремо. Полемо у рядах руками, між рядами — трактором. Як зірвали гарбузи, я сиджу, рубаю,вибираю зернети, сушу потихеньку. Перед сушінням мию, щоб не були слизькими. Син Женя зробив решітку, щоб стікала вода. На печі висипаю, ворочаю. Висохнуть може і за добу. Дивлячись, як піч протоплена і скільки насіння нагрузити.

У минулому році Гудзі здали чотири мішки сухого нелущеного гарбузового насіння. В одному мішку — 20-25 кілограмів. Здавали переважно у Городні. Там, де на машинах приймали картоплю. Кілограм — 35-40 гривень.

Гарбузи на насіння садять сусіди Гудзів — Людмила і Анатолій Дрозди та сім’я сільського голови Юрія Голована.

Гарбузи — відносно нове заняття для сеньківців. Сільгосппідприємства (правонаступника колгоспу) у селі нема. Виживають хто як. Прилаштувалися не всі.

— Скажу вам по-людськи — ні в п**ду живеться, — злиться Микола Мельник.



Раніше заробітки у селі прив’язувалися до контактів з Росією і Білоруссю. — їздив атобус на Гомель, ми возили на продаж гриби, — згадує Юрій Голован. — А білоруси до нас, у Городню, по четвергах на базар приїжджали.

— Наші дівчата продавали обіди на нейтралці, — пригадує Світлана Маталижонок, прибиральниця бару «Взльот». — Машини йшли з Росії, Туреччини, Молдови. Зараз машин набагато менше. Молдавани через Україну їдуть на заробітки в Росію.

У кого із Сеньківки в Росії, Білорусі родичі — майже не бачаться.

— Я родом з Брянщини, з Мглинського району, — ділиться Тамара Дудко. — У чоловіка у Нових Юрковичах брат живе (російське село за 6 километрів від Сеньківки, якщо по прямій), брат у Климово Брянської області. У Росію раніше напряму ходили, тепер — строго через кордон. Один проходиш, другий.

— У мене у Білорусі мама, тато, — говорить Світлана Маталижонок. — Кума у Юрковичах, чоловікові родичі в Росії. Ні вони до нас, ні ми до них. Будеш назад повертатися — ти вже сепаратист.

— У Росію інколи їздив на заправку, — говорить Юрій Голован. — Там дешевше майже удвоє. Але чи швидко заправишся, чи заправишся взагалі, залежить від паспортного контролю.



Два роки тому поїхав за бензином. Ще не почалася війна, але вже накипало. До обіду простояв. «А, хохол подождет». Так з порожньою каністрою і повернувся. З того часу не був.

Тамара Кравченко, Аліна Сіренко, "Вісник Ч" №29 (1576) від 21 липня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: