Баба-дівка: не бита й не лаяна

96-річна Олександра Комлик із Болотниці Талалаївського району жодного разу не ходила заміж. І взагалі не зналася з чоловіками.


Олександра Комлик та Антоніна Чекиш

— І не шкодую ні грама, — каже. — Я не бита й не лаяна.

Олександра Іванівна розповідає, що з дитинства трохи накульгувала. Не захотіла виходити заміж за такого, котрий би нехтував нею через це або обзивався, дражнився. А його при цьому довелося б іще й годувати, і таке могло бути.

Олександра Іванівна працьовита, із роботящого роду, із розкуркуленої сім'ї. Народилася і жила у селі Липове Талалївського району.
— Була стахановкою, — каже про себе. — У колгоспі за рік по 350 трудоднів заробляла, з дошки пошани не сходила.

Бабуся уже погано чує й бачить.

Але має ясний розум і добру пам'ять. Особливо яскраво пам'ятає те, що було колись.
— Тато вмерли у 1933-ому, тринадцятого липня, ховали чотирнадцятого. Нас розкуркулили, викидали з дому. Маму й четверо дітей. Все забрали до цибулини, до картоплини. І миски, і ложки забрали, один чугун відерний лишили і один — на два літри з половиною. Що на нас осталося з одежі, ото і все. Мені 96, а з думки і зараз те горе не сходить. Жили на полі, у долині, на чужій нивці. Дощ іде, град іде, я отак хлопців (братиків) до себе пригорну, а затулить не можу. І спати лягать на мокрому, і самі мокрі, їсти хотіли. Гречану полову їли, лободу. Посолю воду, почне кипіти, укину лободу, аж натовчу. Рвала лободу в покинутій усадьбі Андрія Мигура.

Нас спочатку не приймали в колгосп, — продовжує Олександра Іванівна. — Сказали мамі: «Хай піде попасеться». Ми ж куркулі були, вважай, вороги радянської влади. А тоді мамі один чоловік порадив ще попроситися. Я ходила із заявою в райземвідділ. Там огромний дядя сидів, Рамазан прізвище. А я ж дівчина була, чотирнадцять років. Я боюсь, усе тіло труситься. Дядя написав на заяві червоним чорнилом: «Можна прийнять».

— Ви зраділи?
— Ну а як же? Голодна смерть чекала. Ні хати, нічого.

22 травня 1934 року нас прийняли в колгосп, а 23 травня ми з мамою пішли в ланку. Роботи вистачило на весь вік. Картоплю сапувала, гуси пасла, на курсах вчилась на завідувачку яслами.

Зараз Олександра Іванівна живе у Болотницькому терцентрі (повна назва — «Стаціонарне відділення для постійного проживання одиноких громадян територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів управління праці та соціального обслуговування населення Талалаївської райдержадміністрації»), його, по-старому, називають будинком престарілих. Любить, як доньку, молодшу медичну сестру Антоніну Чекиш. Вона доглядає бабусю, не скупиться на добре слово. Олександра Іванівна слухає радіо. Переживає за Україну. Особливо вразила новина про статки колишнього президента Януковича.

У Болотницькому терцентрі живе 22 людини. Олександра Комлик — найстарша. Наймолодша Світлана Коробкова, їй 45 років.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №25 (1467)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: