До зустрічі на «Краю світу»!

Напевно, у кожного з нас час від часу виникає бажання покинути щоденні турботи-клопоти та податися далеко-далеко… аж на край світу. От тільки де його шукати? Виявляється, не так вже й далеко! На березі зачарованої Десни в селищі Свердловка Коропського району кілька років діє садиба сільського зеленого туризму «На краю світу», де господарює привітна подружня пара Василь і Наталя Кирилюки, колишні вчителі, а нині – пенсіонери-підприємці.



Дістатися «Краю світу» не так вже й важко. Якщо їхати з обласного центру автобусом, десь за три години опинитесь у місцевості, яку називають поліською Швейцарією. Вас зачарують мальовничі яри та деснянські кручі, суничні галявини та тінисті лісові стежки. А місцеві жителі вразять привітністю, щирістю, гостинністю. Саме такими є мої сьогоднішні співрозмовники.

Як пенсіонери стали підприємцями

Пані Наталя – усміхнена, працелюбна і, здається, невтомна, адже вона з чоловіком дає раду чималенькому господарству. Це кілька десятків кролів, корівка з телям, звісно, кури, песик і котик. Як справжня господиня щиро частує гостей і червоним борщем, і варениками з вишнями, і млинцями з сиром – це така смакота, що за вуха на відтягнеш. Пан Василь – особистість творча і колоритна. Ще в недавньому минулому – вчитель іноземних мов, а також Свердловський сільський голова та очільник районного відділу освіти. Пише вірші, видає книги та частенько подорожує світом. Прошу господаря розказати про свою родину та про те, як учорашні вчителі стали успішними підприємцями у сфері зеленого туризму.

– Я сам родом із Західної України, але 35 років тому Наталя зуміла переманити мене сюди, і я не жалкую, бо це дуже благодатний і красивий край, у який закохався з першого погляду, – розповідає Василь Денисович. – Ми працювали в школі. Вона – вчитель початкових класів, я – німецької та англійської мов. Тепер обоє пенсіонери, тож можемо собі дозволити відпочити, кудись поїхати. Оцю ідею – створити «зелену садибу» – п’ять років тому запропонував наш син. Каже: «Тату, в мене у Києві стільки друзів, які хотіли б приїхати влітку на Десну, втекти від асфальту, побути десь на природі. Давайте цей дім облаштуємо як будинок для відпочинку». Батьківська хата кілька років стояла порожня. «Якщо ти візьмешся, допоможеш, зробимо», – відповів я.

Довелося сину Василя Денисовича брати відпустку, і разом вони обладнали туалет, душову, кухню. Згодом прикрасили двір плетеним тином, спорудили альтанку, щоб можна було в ній пообідати чи повечеряти. І кожен рік вигадують і додають щось нове. До речі, назву «На краю світу» придумав Кирилюк-молодший. Спочатку до садиби приїздили переважно його друзі, потім він розмістив оголошення в Інтернеті, і тепер до Свердловки їдуть гості звідусіль: із Росії, Білорусі, Німеччини. За домовленістю пані Наталя готує для них страви традиційної української кухні.

– Повірте, воно великого прибутку не дає, всього два місяці у нас триває сезон, а решту часу мусимо садибу утримувати. І ми раді, що маємо таку можливість, – розповідає Василь Кирилюк. – Коли з’явилася копійка, купили для туристів велосипед і човен. Тут справжній рай для шанувальників рибальства, можна навіть раків наловити. Зі Свердловки зручно вирушати на екскурсії, адже неподалік Короп, Новгород-Сіверський, Батурин із пам’ятками історії та архітектури. В сусідньому селі – народний Мезинський археологічний музей, у Вишеньках – палац графа Рум’янцева-Задунайського, у Рихлах – старовинний монастир.

Так, нудьгувати туристам не доведеться, тут є, що подивитися. Але все ж таки насамперед гостей на Коропщину приваблює зелений туризм: чисте повітря, ліси, поля, зачарована Десна, а також можливість харчуватися натуральними продуктами.

– Був у нас чоловік із Пітера, що після аварії ледве пересувався з палицею, на таксі його сюди привезли. Але пожив кілька тижнів, подихав свіжим повітрям, поїв наших страв і додому вже сам діставався, на своїх ногах пішов на зупинку та ще й валізу ніс. Отакий маємо чудовий результат! Його рідні були дуже задоволені. Так що наша природа, повітря, екологія справді цілющі, – переконаний мій співрозмовник.

А для душі – поезія та подорожі

Після невеличкої екскурсії охайним будиночком, що залишився від батьків пані Наталі, спілкування з Василем Денисовичем продовжуємо на подвір’ї, де облаштовано охайний зелений газон, є гойдалки та пісочниця для дитячих забав. Господар охоче розповідає не тільки про сімейний бізнес, а й про власні захоплення – поезію та подорожі.

– Щодо віршів, то це, мабуть, мені від тата передалося. Він писав до самої смерті. А моя поетична творчість почалася з 6 класу. І не маю через неї спокою. Ось це вже моя друга збірочка, яка називається «Любов з першого погляду», – каже Василь Денисович.

Пан Василь володіє німецькою та англійською мовами, тож має можливість не тільки спілкуватися з друзями по всьому світу, а й їздити до них у гості.

– Це стало моїм другим хобі. Я побував у багатьох європейських країнах – в Англії, Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії, Польщі. А останні поїздки були до Індії та Аргентини. В Аргентині знайшов родичів. Колись мама покійна розказала, що у нас там є рідня, я зв’язався з ними через Інтернет, запросив до нас на Коропщину, а потім поїхав до них, відвідав Парагвай і Уругвай. Нині в мене є мрія поїхати в Ізраїль, я ще не бував на Близькому Сході, – ділиться планами пан Василь.



Отакої! Я гадала, що Коропщина – це справді край світу. І коли сюди приїхала, здавалося, що це глибинка, глухомань, далечінь, адже навкруги бачила багато селянських хатинок із маленькими віконечками, в деяких навіть ще живуть люди. Бачила, як посеред дороги в селі поважно прогулюються гуси, пасуться на прив’язі коні. А тут, виявляється, діє потужне сільгосппідприємство, є свої теплиці, виробничі цехи. І місцеві спілкуються з усім світом, подорожують, приймають гостей! Ділюся цими враженнями з Василем Денисовичем.

– Це заслуга власника сільгосппідприємства «Авангард» Олександра Григоровича Боровика, який тут виріс, очолив колгосп, усе життя поклав на це село, щоб його розбудувати, – підтримує тему мій співрозмовник. – Це людина – трудолюб, я вчився у нього сумлінному ставленню до праці. Ми з ним пліч-о-пліч працювали, коли я був сільським головою і газифікували село. Знаю, як він уболіває за рідну землю.

Тож поняття далечінь чи глибинка – зовсім не географічне. Напевно, воно залежить від свідомості людей, від їхнього ставлення до своєї землі, до самих себе. І тут, «На краю світу», я в цьому ще раз переконалася. І, нібито почувши мої думки, Василь Денисович сказав:

– Я щаслива людина. Моє найбільше щастя – дружина Наталочка, з якою познайомився давним-давно, і яка мене сюди переманила. Наше щастя – в дітях. Маємо двох хлопчиків, вони вже дорослі, йдуть своєю дорогою по життю. Я шукаю щастя в роботі, в людях, з якими спілкуюся і працюю…

Напевно, такий позитивний настрій, ставлення до життя і допомагає моєму співрозмовнику знаходити радість та натхнення у простих речах, почуватися щасливим і випромінювати доброзичливість, оптимізм. І це те, чого частенько нам усім бракує. Тож хочу подякувати Василю Кирилюку за розмову та щиро побажати нашим читачам бути щасливими!

Вікторія Сидорова, тижневик «Деснянка» №25 (501)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: