Юрій Мамкус живе в хаті з глиняною долівкою

Юрій Мамкус із села Жеведь Чернігівського району чотири роки живе в хаті з глиняною долівкою. У селі його всі знають і кличуть Баруля. Кажуть, чоловік полюбляє випити. Хвіртка не зачинена. Паркан розвалений. Трава у дворі не кошена — по коліна. Дерев'яна хата оббита старим руберойдом. На вікнах набита плівка.

— Йому ніде було жити. Ця хата пустувала. Я поселив його туди, — говорить сільський голова Сергій Рябус. — У селі не повинно буди безхатченків. Це єдина в Жеведі хата з глиняною підлогою, в якій можна жити.

— Чому алкоголіки живуть у таких хатах? — каже Наталія Мамкус, колишня дружина Юрія. Хата її батьків поряд. — Батьківську хату він запустив. Вона стала ще гіршою, ніж ця, в якій він живе зараз. Ми не разом уже 17 років. Я з си-ном-інвалідом у Гончарівсько-му Чернігівського району. Не працюю, доглядаю за ним. На літо переїхали в село, доглядати старенького батька. Чоловік не допомагає. Спілкуватися з ним не хочу.

Юрій Мамкус виносить ключ, відчиняє хату. По сінцях розкиданий мотлох. Далі — невеличка кімната. У ній розвалена піч. Поряд лежать дрова. Серед хати натягнута мотузка, сушаться шкарпетки. Стеля чорна від диму. Коли чоловік запалює піч, увесь дим іде в кімнату. Глиняна долівка розбита, в ямках. Заслана клаптиками лінолеуму. Під стінами ліжко і диван з подушкою.

— Он, бачите, комбайн біля двору стоїть. То моя хата, — показує Юрій Мамкус на крайню хату, яку видно через городи. — Раніше я жив там. То будинок моїх батьків. Коли вони померли, у нас із братом почалися за хату сварки. Він зачинив хату на замок і не пускав мене. Голова поселив мене сюди. З часом з братом помирилися. Він приїжджає в село на вихідні. Але йти жити туди вже не хочу. У цій хаті навіть краще.

Квартиру, що була у Гончарівському, віддав колишній дружині з сином. З ними спілкуюся. Інколи заходжу в гості, поїсти. Даю сину гроші. Він інвалід І групи. Раніше я робив в Остерському лісництві. Тепер пиляю ліс у Нових Яриловичах. У цій хаті буваю тільки на вихідних. Це хата Віті Цількуна покійного. Я з ним дружив. Чотири роки тому він помер. Мені казали друзі: «Юра, не їдь у ліс. Якщо поїдеш, Вітю вже не побачиш». Так і сталося. Я поїхав у ліс. А він помер.

Коли йде дощ, зі стелі відпадають шматки глини. Вода капає на підлогу. Біля груби, на підлозі, вода поробила ямки.

— Чому ви цю хату не підтримуєте в порядку?
— Це не моя хата. Не буду тут нічого робити. Переночувати є де, і добре.

— Кажуть, що таку підлогу треба підмазувати.
— Кажуть. Я чув, що її можна навіть фарбувати. Але не фарбував. Я і підмітаю тут рідко. Як сюди заїхав, поклав лінолеум і все.

— Трава і дерева ще не почали в хаті рости?
— Наче ні. Почне рости — покошу.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №24 (1466)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.