Шахтар із Червоних Лук

Мала батьківщина у кожного – своя. Для когось це вузька сільська вуличка, для іншого – гамірний міський квартал, густий сосновий ліс чи широкий квітучий степ. Але де б ми не були, тягне до неї, мов магнітом. І повертаємося до батьківського порогу. Саме так, віддавши мало не 40 років шахтам Донбасу, повернувся до солов’їних переливів дитинства і зачарованих придеснянських лугів Василь Кушніренко.

З Десни – на море

На човна присів перекурити літній, але ще досить міцний чоловік у картузі, схожому на морський. Підхожу, розговорилися.
– Народився я у Максаківському хуторі, так тоді Червоні Луки називалися, – пускаючи сивий димок, неквапно розповідає Василь Кушніренко. – Батько на війні загинув, ростили нас трьох мама з бабусею.
Післявоєнне село – праця тяжка та бідність. Багато хто намагався тоді кращої долі в інших краях шукати, вербувалися на шахти, на Далекий Схід їхали.
Потрапив у 17 років на Донбас і Василь Володимирович. Звідти до війська призвали.
– Служити мені довелося у військово-морському флоті, – згадує чоловік. – За три роки по різних морях наш есмінець «Находчивый» ходив. Починав службу на Балтиці, а закінчив на Північному морі, у місті Сєвєроморськ.

«А снилося село…»

Після армії повернувся молодий моряк на Донбас. Відпрацював 38 років робітником очисного забою.
Багато чого повинен уміти цей гірник: виконувати роботи під час очисного виймання корисної копалини, бурити шпури і свердловини самохідними буровими установками, проводити навантаження і доставку гірничої маси, зводити тимчасові і постійні кріплення.
– Обжилися там: була квартира у Лисичанську, мав легкового автомобіля, їздили на відпочинок, не бідували одним словом, – говорить Василь Володимирович. – А по ночах все одно село снилося і деснянські плавні. Тож, вийшовши на пенсію, спродали все і повернулися туди, де пуп закопаний (дружина Василя Кушніренка також місцева – авт.).

Потихеньку хазяйнують. Тримають качок, курей, від корови вже відмовилися. На відпочинок – риболовля та преса (сім газет господар передплачує).
Дивиться задумливо старий шахтар і колишній моряк на річкову блискітливу гладінь, немов книгу життя свого заново перечитує.
– Мда-а-а… Багато де бував, світу побачив, – переводить погляд на трав’янисту далечину. – Але вдома все одно найкраще.

Анатолій Фурман

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.