«Ворюги були у тринадцяти хатах, а мою минули»

Всякі люди ходять, боялась і вам відкривать, — каже 91-річна Валентина Евтушенко, що доживає свій вік у крайній хаті в селі Табаївка Чернігівського району.
Бабуся відчинила нам не одразу. Сиділа закрита на декілька замків.

— Залишилася у хаті сама, — каже Валентина Іванівна. —13 липня відсвяткувала свій 91 день народження (виглядає молодше за свій вік). Пережила свого чоловіка, двох синів і онука.
З одного боку ліс, з іншого — поле. Поряд річечка Стрижень.
— З хати нікуди не виходжу. Ноги ниють, у грудях болить. У магазині три роки не була. Хліб сусіди приносять. Спілкуюся з телевізором, дивлюся серіали. Тримаю п'ять курочок. Ще є собачка Жучок та кицька Малишка. Вісім соток городу. Вирощую картоплю, капусту, помідори.

— Небажані гості часто до вас заходять?
— Ходили по хатах злодії. Відкривали і пусті, і з людьми. А до мене не зайшли. Хоча я сама живу. Минулого року у тринадцятьох хатах ворюги були. А мене минули. Спасибі Господу. Моя хата трішки збоку.
Тут і замки, як надумають лізти, не допоможуть. Вони ж через вікно. До однієї жінки гак залізли, поки та на печі лежала. Вона подумала, то донька тупає у веранді, а то ж ворюги у масках.
Хату цю будували з чоловіком, Павлом Романовичем, у 64-ому році. Не завжди вона була крайньою. Раніше була інша, та вона згоріла. Старі господарі померли, ту хату купив якийсь чоловік. Розумний був, два інститути закінчив. А хату спалив. Піч топив, а поряд щось висіло.

У 2006-ому у мене було двоє похорон. У 81 рік помер чоловік. Хворів, екзема мучила. Познайомились на гулянці. Він — обикновенний хлопець, тракторист. Я у конторі нараховувала зарплату. Потім робила у ланці. Він — із Сибережі. Я — з Табаївки. Хлопці раніше з одного села в інше ходили. Багато хлопців було. Не те що зараз (усміхається).
Син Микола помер 19 вересня. Був газозварником. Робив хрест у Сибережі на похорон. Їхав велосипедом, упав і не піднявся. Серце.
Другий син, Михайло, помер два роки назад, у червні, від раку. Два роки і два місяці жив, знаючи діагноз. Якось у нього з горла пішла кров, і сина не стало.
Раніше, коли Михайло був живий, кожного тижня приїжджали до мене з невісткою з Чернігова. Тепер рідше. На день народження були. Невістка, онук Юра. Він програміст. Гроші подарували.

Онук Володимир помер у двадцять год. Здоровий хлопець був, високий. З армії прийшов. Невістка працювала на швейній фабриці, онука взяли учнем слюсаря. Прийшов з роботи і помер. Серце. Ішемія.
Та і я хворію. Під Новий рік в обласній лікарні мені зробили операцію. Викинули жовчний міхур, повитягали камені.

Аліна Сіренко, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №30 (1420)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.