Китай: країна, де все можливо. Розповідь чернігівської співачки

З часів нашої останньої зустрічі кілька місяців тому Таня змінилася: схудла, риси обличчя загострилися, очі колються з-під високих брів. Нікуди не поділася любов до височенних підборів, а цигарки тепер Таня палить “Parliament”. В руках — яскравий мобільний телефон розміром із добру чоловічу долоню, в якому вона постійно щось знервовано набирає і відправляє.
А все інше як і раніше, вона просто зайшла в гості, як це бувало не раз, і сидить, підібгавши ноги у мене на диванчику, прикривши коліна подолом спідниці. Я навпроти у кріслі, на журнальному столику чай, а в динаміках рок.
Кілька днів тому Таня ненадовго повернулася із Китаю, куди літала співати у нічних клубах. Подивитися на Батьківщину, заплатити борги, побачитися з мамою. А через пару тижнів знову літак, і на півроку прощавай, Україно. Втім, молода співачка не журиться. “Я не знаю, що тобі розказати про Китай. Ти задавай питання, а я буду відповідати. Одне скажу: там все краще, ніж у нас.”

Поїхати працювати в Китай запропонувала мені моя знайома, теж із Чернігова. Вона також співає, ще й діджейка. Поїхала туди незадовго до мене, і їй в країні дуже сподобалося. Подруга написала мені і сказала, що є варіант для мене. Якщо чесно, спочатку я довго вагалася: треба воно чи не треба мені. Але потім зрозуміла: за три місяці, які я провела в Києві, не змінилося абсолютно нічого. І якщо я повернуся сюди ще через три місяці — все буде так само. Рішення було прийнято.

Мама дуже переживала за мене. Дочка їде до чужої країни працювати в нічний клуб. Біс його знає, чим там її заставлять займатися. Але насправді нічого такого. В контракті все строго прописано: я закінчувала виступ і могла йти зразу додому. Або, за власним бажанням, відпочивати далі в клубі. Я для китайців як з іншої планети — всі хочуть поспілкуватися з тобою, потусити, випити. Але менеджер зразу мені сказав: ти маєш співати, це твоя робота. Все інше — за бажанням. Спілкуватися з відвідувачами клубу тобі не потрібно.

Моя робота була організована на найвищому рівні. За три місяці в Китаї у мене не було жодних проблем: ні з проживанням, ні з грошима, ні з чим. А якщо якісь і виникали — я одразу дзвонила у компанію, яка мене найняла, і всі проблеми одразу вирішувалися. Жила спершу в готелі. А в другому місті у шикарному котеджі, де у мене була окрема кімната.

Перше місто називалося Сінь-Інь. Невелике місто високо в горах, вище — тільки Тибет. З незвички дихати там дуже важко: повітря сухе і розріджене. Клуб — такий собі, звук абсолютно лажовий. На щастя, я пропрацювала там лише 12 днів. Співати треба європейську англомовну попсу. Китайці взагалі народ попсовий, їм така музика і треба.

Друге місто, в якому я працювала, називалося Чжоушань. Воно значно більше за розмірами, хоча за китайськими мірками населений пункт із мільйоном жителів — це ще, вважай, село. Знаходиться в 50 км від Макао — китайського Лас-Вегасу. Разючий контраст післь Сінь-інь був у людях. В Китаї взагалі нормально, коли люди плюються навколо, відригують і т.д. Я ще коли летіла, звернула увагу: в літаку після китайців лишилися гори сміття. Так от, в Сінь-Інь місцеві теж кругом плювалися, смітили, палили нестерпно повсюди, в усіх установах, будівлях і т.д. Не палили хіба що у банках і лікарнях. В Чжоушань люди набагато більш культурні. Місто чисте, стоять смітники, молодь веде себе по-європейськи.
Там я провела 2 з половиною місяці, лише кілька разів літаючи виступати на острів Хайнань в місто Хайкоу.

В Україні прийнято ходити до клубів в п'ятницю-суботу. В Китаї народ тусить в клубах щоночі. В понеділок-вівторок трохи менше, а решту тижня людей вистачає. На вихідних так взагалі все забите під зав'язку. Але одна особливість. В Хайкоу, куди я літала, може і о четвертій ранку на вулицях народ товпитися. А в Чжоушані уже о першій люди потихеньку з клубу розходяться, допізна ніхто не затримується.

У китайців є така особливість: вони понакуповують дорогого обладнання, а як їм користуватися — не знають. Після роботи у Сінь-Інь у мене була депресія, я вважала себе повною нездарою і хотіла додому. Мені зовсім не подобалося, як я виступаю. Наші хлопці з дівчатами, які вже там давно, заспокоювали: китайцям все рівно, як ти співаєш, головне кричи голосніше і стрибай. Але я відчувала себе недобре: я ж співати приїхала, а не фігнею всякою займатися. А в Чжоушані на першій репетиції я зрозуміла — я нормально співаю. Просто треба вміти гарно поставити звук.

Китайців дуже багато, але всі вони приблизно однакові: з темними очима, жовтою шкірою, чорним волоссям, схожим голосом і манерою виконання. Тому місцевим на своїх дивитися особливо нецікаво. А цікаво прийти на виступ людини, яка від тебе всім відрізняється. Крім того, у Китаї дуже адекватні умови праці. Я співала три пісні за вечір, і була вільна. О десятій повільна, о дванадцятій і першій щось більш енергійне. В першому клубі треба було співати чотири пісні. І дуже хороша зарплатня. Суми її не назву, це заборонено контрактом. Всі перельоти, проживання оплачує компанія. І чим довше ти працюєш, тим більше твоя оплата праці.

Китайська кухня видалася мені дуже гострою, особливо в Сінь-Інь. В основному це рис і лапша, супи з ними, курка, овочі. Довелося їсти голубів — смачно. Їла личинки метеликів, рибу, восьминогів. Взагалі, для шлунку їхня їжа здалася мені здоровішою. Смажать в Чжоушані лише барбекю, а так все варене, тушене. Ще одного разу бос запрошувала на обід, і ми їли якихось великих чорних жуків. Як називаються — не знаю. Але мені сподобалося. Якщо люди їдять це, то чому б мені не спробувати. Під пиво жуки пішли як треба. Взагалі, більшість китайців — досить худі. Хоча їдять такими порціями, що наша людина не зможе з'їсти ніколи в житті. При цьому, ця величезна порція коштуватиме гривень п'ятнадцять.
Взагалі, такого, щоб я щось з'їла і погано після цього себе почувала, не було.

У Китаї і справді все дуже дешево. Сукня на мені — сорок гривень, взуття — вісімдесят. Електроніка, продукти харчування, одяг для сцени, - я ні на чому там не економила. Але хоч зарплата досить висока, а ціни низькі, гроші можуть розходитися дуже швидко. Там більше, я ще мамі відправляла іноді.
Щодо якості товарів, мовляв, у Китаї для китайців все нормальної якості, а сюди вони продають всякий непотріб. Це не зовсім так. Китайська дешевизна якраз і пояснюється тим, що якість багатьох товарів невисока. Сукня може скошлатитися після того, як її випрати два-три рази. А фірмові речі коштують значно дорожче. Хоча теж, помітно дешевше, ніж у нас.

Перенаселеність Китаю відчувається в першу чергу на дорогах. Це просто божевілля. Крім автомобілів, купа моторолерів і велосипедів, і все це рухається, зовсім не зважаючи на правила. Їдуть не по своїй смузі, а так, як їм зручно. Але, незважаючи на те, що водії правил не дотримуються, я ні разу за три місяці не бачила аварії, а у нас же вони кругом.
Крім того, помітила, що часто сідають за кермо після вживання алкоголю. Приїздять в клуб на авто, там відпочивають, а потім в те ж авто сідають і їдуть додому.

Вихідних особливо у мене не було. Але я не скажу, що так напружувалася, що мені вони були вкрай необхідні. Так, був такий момент, коли я подумала, що непогано було б кудись вийти увечері погуляти, щоб хоч вечірнє місто глянути, а треба на роботу йти. Але то таке...
Робочий день починався десь із сьомої-восьмої, коли я починала збиратися до клубу, робила зачіску, макіяж, готувала одяг. О дев'ятій-тридцять я вже була у клубі, і о десятій п'ятнадцять вже у мене був перший вихід. Закінчувала роботу я о другій. А далі — можна йти додому спати. А можна далі гуляти з друзями: смажити барбекю на даху нашого котеджу, іти на караоке або ще кудись. Раніше четвертої ранку спати лягти не вдавалося ніяк.

Китайську поки не вивчила. Можу сказати “Я не знаю”, “Не розумію”, “Дякую”, “Будь-ласка”. “Праворуч, ліворуч, прямо”, - фрази, які треба говорити в таксі. А ще чисто клубні фрази: “Попільничка”, “Дай мені цигарку”. В Китаї палять всі поголовно, і хлопці, і дівчата. Такого, щоб був популярний спорт, здоровий спосіб життя, не помітно.

Китаянки, особливо дуже гарні, відкрито шукають собі багатого чоловіка. Тому і ставлення до них не дуже гарне з боку місцевих. Дівчина може з тобою довго зустрічатися і говорити, що кохає тебе. А потім знайти когось більш забезпеченого, і сказати тобі “До побачення”. А от наших дівчат китайці поважають, тому що ми не є такими легкодоступними за гроші.

До мене теж китайці підкочували. Але робили це досить ввічливо і сором'язливо. Можливо, через те, що я із іншої країни. Незважаючи на те, що у мене в клубах були достатньо відкриті костюми, ніяких непристойностей не було. Одного разу тільки дядечко в клубі прямо сказав: “Money for love”. Та я його послала подалі, він і пішов. В наших клубах залицяння часто виглядають набагато грубіше.

Китайці собі нічого не голять. Чоловіки хіба що обличчя, і танцюристки, звісно, ноги і все інше. А прості люди — це жерсть. Зустріти на вулиці китаянку у шортах із голими волохатими ногами — запросто.

У країні заборонено сайти facebook та youtube. Але є програми, які дозволяють цю заборону обходити. Звісно, їх використання незаконне. А от “контакт” абсолютно відкритий.

Який середній рівень зарплат в Китаї, я сказати не можу. Але якщо він там буде навіть таким, як у Чернігові, на цю зарплату можна жити нормально, адже все в два-три рази дешевше. Це зразу видно по людях, як вони почувають себе. Коли китайці дізналися, що на попередній роботі я працювала по 16-17 годин в день, вони не повірили: як можна за таку зарплатню так себе гробити. Хоча китайці дуже люблять працювати. Вони кажуть: “У нас немає кохання, треба заробляти гроші”. Питанням заробітку всі дуже стурбовані, і присвячують цьому багато часу.

У Китаї відчуття, що в цій країні все можливо. Ти можеш куди завгодно поїхати, полетіти, подивитися щось, відпочити. В Україні такого немає.

Найбільше вразив Гонконг. Я туди обов'язково повернуся, незважаючи на те, що це надзвичайно дороге місто. Гонконг знаходиться в горах. Я їхала через нього на таксі. Це надзвичайне видовище, коли ти дивишся вниз, бачиш море, а посередині світиться місто.
В цей момент у мене виникло дике бажання вискочити з машини і бігти куди очі дивляться.

До Китаю їду знову на початку липня. На цей раз у мене контракт уже на півроку. Але я хочу лишитися і вивчати китайську мову. В Україні в мене така ситуація, що особливо робити нічого.







Матеріали по темі:

Наші за кордоном. Анна Утлик: Німеччина - це країна правил, в якій ніхто навіть не думає їх порушувати

Наші за кордоном. Як чернігівцю живеться на круїзному лайнері

Наші за кордоном. Стати студенткою двох закордонних ВУЗів безкоштовно — запросто!

Наші за кордоном. Представниця Чернігова у Китаї про економічний розвиток, китайський характер і необмежені перспективи

Наші за кордоном. Чернігівська студентка про Америку - країну можливостей

Наші за кордоном. Чернігівський айтішник про німецьку освіту, роботу і надійність

Наші за кордоном. Чернігівка про шейхів, розкіш, та віру у можливості

Наші за кордоном. Студентка у Варшаві про польську вищу освіту, привітність і любов до українців

Наші за кордоном. Українська няня про німецький порядок, дітей та можливості

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.