Наші за кордоном. Українська няня про німецький порядок, дітей та можливості

Субота, 15 грудня 2012 13:24 | Переглядів: 15817

Ольга на цьому фото ще в Україні

У 18 років Оля покинула навчання на фотографа і виїхала з Чернігова до Німеччини за програмою «Au-pair», щоб жити у місцевій родині та доглядати за дітьми. Зараз їй 19, вона провела в чужій країні майже рік. Вдома лишилися сестра і мама, з якими вона спілкується по скайпу. Друзям пише «вконтакте», а ще надсилає в Україну паперові листи поштою, до яких вкладає свої малюнки і маленькі сувеніри із Німеччини. І ні про що не шкодує.

Цією розмовою з нею я розпочинаю цикл статей про чернігівців, які із різних причин живуть за кордоном. Дехто з них виїхав назавжди, знайшов роботу і обживається на чужині. Хтось - поступив вчитися до ВУЗу. А для декого це - можливість побачити світ, пізнати інші країни і повернутися із новими враженнями додому, як от для героїні моєї сьогоднішньої статті. Пряма мова від Олі.

Рішення поїхати до Німеччини було прийнято мною майже рік назад. Вирішальними факторами «за» стали бажання покращити рівень знання німецької мови для подальшого застосування в навчанні та роботі, а ще - можливість пожити самостійно і незалежно від батьків та мати додатковий час на обдумування власного майбутнього.

Німецьку мову я почала вчити на курсах близько чотирьох років тому, у школі такого предмету не було. До лінгвістичного університету в Києві на факультет іноземних мов на бюджет не поступила, а на платному вчитися можливості не мала. Так і почала шукати можливості поїхати. Взагалі, вибрала Німеччину, тому що знала мову, а не навпаки. Такий вибір, скоріше, збіг обставин.

Щоб виїхати, треба заплатити за візу 60 євро. Потім їдеш на зустріч до німецького посольства в Києві. Вона коротка, 5-10 хвилин. Розмовляєте щодо причин виїзду за кордон, обраної сім`ї, обов’язків. Все німецькою мовою. А через місяць приходить звістка про підтвердження або відмову в отриманні візи. Відмовляють зазвичай за умов недостатнього рівня мови або очевидних намірів залишитися за кордоном.

Сім'ю, у якій буду жити, шукала за допомогою агенції, за послуги взяли 200 євро. Як виявилося для мене пізніше, усе можливо організувати самостійно. Є сайти , на яких можна зареєструватися і знайти собі сім’ю, списатися з нею, і виїхати по моїй програмі.

Проживаю в невеликому місті Фельбах поблизу Штутгарта. У Німеччині всі міста, незважаючи на розміри, доглянуті та розвинуті на достатньо високому рівні. Такого явища, як українське село з напівзруйнованими порожніми будинками, розбитими дорогами і людьми на городах, не існує. Сільським господарством тут ніхто не займається, окрім спеціалізованих ферм.

Маю власну кімнату у домі. Повинна дивитися за дітьми (відводити в дитсадок, забирати, грати з ними т.д.), готувати сніданок, вечерю, прасувати, слідкувати за порядком в будинку. Робочий день у мене — шестигодинний. Як правило, працюю з 12 до 18. Але підйом о 7.00, щоб готувати сніданок. Це залежить від розпорядку дня членів сім'ї. Повністю звільняюся лише о 20.00, після спільної вечері. Вихідний день маю в неділю, а інколи і у суботу теж.

Люди навколо усміхаються. Це те, що одразу кидається в очі. Вражають просторі парки, красива доглянута архітектура. Дуже люблю читати, і пізніше по приїзді відкрила для себе бібліотеку. У цьому місці дійсно можна знайти будь-який необхідний матеріал, літературу всіх сфер та часів.

За роботу отримую 260 євро на кишенькові витрати. За місцевими мірками, це зовсім небагато.

До чужини звикнути неважко, хоча ностальгія за Україною і прокидається час від часу. Щоб не сумувати, спілкуюся з ліпшою подругою, яка родом з України, а в Німеччині проживає вже понад 6 років . Уже завела собі місцевих друзів.

Спочатку найбільше вразив високий рівень життя та можливості для людини. Роль дисципліни дуже впливає. Протягом перших місяців перебування в Німеччині багато правил щодо кожної дрібниці здаються безглуздими. Та з часом розумієш, що на все є свої підстави. Німецьке життя упорядковане й хворобливо реагує на хаос у будь-якому його проявленні.
Зараз уже мало що вражає. До хорошого звикаєш швидко, а всьому іншому навчаєшся. Що із «суспільних законів» приймати, а що ні — особиста справа кожного, але , на мою думку, надмірне вживання ідеологій та «правильності» не завжди корисно впливають на людину. Тим не менш, упорядкованість у думках ніколи не завадить. Взагалі, враження про Німеччину від початку до сьогодні — це країна для людей.

Усе, що стосується побуту, соціальної сфери та менталітету німців, можна описати одним словом — порядок. Усе на своїх місцях, чистота та охайність стосуються кожного кутка та шухляди. Люди самодостатні, відповідальні, працелюбні, вимогливі як до себе, так і до оточення. У спілкуванні — відкриті , чесні та прості. Та зазвичай німці в дійсності дуже правильні, інколи навіть занадто. Від кожного очікують мало не ідеального виконання роботи, ким би він не працював. У протилежному випадку, коли реальність підводить, стають педантичними та нудними.

У вільний час займаюся саморозвитком, творчістю. Ходжу до галерей, музеїв. Або з друзями зустрічаюся

Для німців подорожувати 1-2 рази на рік - звичайна та доволі-таки доступна справа. Відпустка на Майорці або в Голландії - не рідкість. Але подібні поїздки плануються завжди завчасно. Німці багато працюють, заощаджують. Для таких, як я, хто виїхав по програмі «Au-pair», подібні поїздки виявляються задорогими. Хоча існують певні акції, за якими можна собі дозволити побувати в Парижі, наприклад. Я таку можливість використала, і з’їздила до Франції. Ще один зовсім інший світ.

В магазинах у Німеччині є все. Собі я купую творчі принади, книги, одяг. Ціни для місцевих доступні, але, думаю, для туриста з України буде дорого. Продукти харчування недешеві теж. Німці дуже слідкують за здоровим харчуванням. Солодощі, молоко, соки, — в міру, бо цукор та лактоза мають поганий вплив на здоров`я. На сніданок їдять хліб із маслом та мармеладом, фрукти, мюслі з молоком. П'ють сік, каву чи чай. В обід - гаряче, салат, воду чи сік. Популярні страви із місцевої, а також італійської та східної кухні. Вечеря - хліб із маслом, сир, ковбасні вироби, салат, вода. Усе якісне та смачне, несвіжі продукти харчування не продають. Хіба що ціни інколи зависокі, наприклад, на м`ясні вироби. Та мене це не стосується, у Німеччині я стала вегетаріанкою.

Дітей змалку привчають до самостійності, обережності, практичності та регулярності. Вони мають усе необхідне, але їм багато чого забороняють. Виховання батьки дають любляче, але строге. Тим паче, це необхідно, бо багато дітей - балувані. Система освіти значно відрізняється від української. Знання якісні та доступні, хоча навчання, наскільки я зрозуміла, зовсім непросте. Зате в цій сфері практично відсутня корупція.
Слід зауважити, що молоде покоління у Німеччині часто проявляє впертість, непокірність, жадібність та нахабність. Не завжди цінують те, що в них є. В цілому, думаю, виховують німців непогано, хоча подібна система пасує не всім.

Моїми уявленнями про німецький менталітет до поїздки були практичність, пунктуальність, серйозність,чорний гумор. Як виявилося, така картина відповідає дійсності. Але, на щастя, більшість німців набагато простіші, ніж очікуєш. Загалом, тут люди щирі, добропорядні та мають почуття гумору. А є і нудні педанти.
До українців німці ставляться спокійно та солідарно, до інших європейських національностей — також. А от до азіатів — з терпінням. У країні вдосталь закладів східного напряму (ресторани, магазини тощо), є церкви всіх національностей. На культуру німців подібні течії впливають як позитивно, так і негативно. З одного боку, вони додають різноманітності та певного колориту місцевості, з іншого — засмічують своїми недоліками.
До жінок німці ставляться поважно, хоча більшою мірою — нейтрально. У них же рівноправність. До речі, європейські жінки дуже самостійні, у жодному разі не претендують на піддатливість чоловічої статі, хоча беруть на себе забагато відповідальності, як на мене. Думаю, ця ситуація й деяким українкам знайома.

Навіть у Німеччині, незважаючи на порядок, є некваліфікованість та безвідповідальність, які можуть коштувати людині життя.
Буквально кілька тижнів тому Майї, матері німецького сімейства, в якому я проживаю, робили нескладну, за словами лікарів, операцію. Під час непередбачувано довгого очікування виявилося, що не все гаразд. Під час оперування трапилася помилка, хірурги зачепили аорту та якісь важливі вени, і жінка втратила дуже багато крові. Якби вона була старша, ми б її вже не бачили серед живих. Тепер дбаємо про її здоров`я вдома, так як у клініці, незважаючи на вартість її послуг, увага до пацієнтів не відповідає очікуванням.

Різдво в Німеччині казкове. Зараз вже кожен будинок, подвір`я прикрашені ліхтарями, новорічними іграшками, традиційними фігурами: ангели з музичними інструментами, лускунчики, іграшкові вітряки тощо. Таких прикрас дуже багато, часто вони зроблені власними руками, так як німці зазвичай дуже творчі та винахідливі, полюбляють майструвати. Вже на сьогоднішній день німцям приходять посилки та привітання, завчасно та передбачливо, як і годиться цій нації. Господині випікають «pläzchen» - печиво, дуже гарно оформлюють. Мають «Adventskalender» - для дітей. Це коли з початком зими, від 1-го грудня до Різдва щодня відкривається невеликий пакуночок з подарунком, зазвичай, якась приємна дрібниця — солодощі або маленька іграшка. І, звичайно, наряджають ялинку.
Німці дуже домашні та сімейні, тому всі свята проводять з родиною. На вечерю готують щось особливе, але зовсім небагато, якщо порівнювати з українськими приготуваннями.
Приймають родичів, спілкуються, слухають приємну музику.

Хотіла б, щоб Україна мала такі ж, як у Німеччині, рівень життя, можливості самореалізації, освіту. Відчуття безпеки. І ввічливість та порядність людей навколо.

Сумую за тими, кого люблю. Також дуже часто хочеться звичайних страв, до яких звикла на Батьківщині. А загалом, мені тут не вистачає спонтанності, безпосередності, емоційності та свободи дій людей, які характерні для українського менталітету.

Якби переді мною ще раз стояв вибір, їхати до Німеччини чи ні, моя відповідь була б позитивною. Тут я отримала надзвичайно цінний життєвий досвід. А ще, мені пощастило побачити гідний рівень життя, за який Україні ще нестерпно довго доведеться боротися.

Наступного року навесні Оля повернеться до Чернігова. Планує таки здійснити свою мрію і поступити до університету на перекладача.