Про те, що сини від кума, Володимир Клюзько дізнався останнім

— Он у тій хаті Олька живе. Володька на роботу поїхав, а Чеботар, бачите, уже побіг до неї. Ви за ним ідіть, — так направляла мене до Ольги Клюзько із села Калинівка Носівського району сусідка.
Володька — 27-річний Володимир Клюзько — це колишній чоловік Ольги. Чеботар — 25-річний Сергій Чеботар — сусід і кум Клюзьків.
У 26-річної Ольги троє діток: 4-річна Карина, 3-річний Захар та 1,5-річний Дмитрик. Донедавна Володимир був упевнений: всі троє — його рідні. Та після того, як застав дружину у парку з кумом Сергієм, Володя прозрів. Хлопці не його, кумові. Не раз йому натякали на Ольжину невірність. Та Воха (так його називають у селі) не вірив. Правду дізнався чи не останній у селі.
Тоді Ольга забрала Захара та Діму і пішла до Сергія. Два тижні прожили молоді у свекрушиній хаті. Не могли натішитися таким щастям, що вони нарешті разом. Пили за «совет и любовь». Та свекрусі таке поповнення не сподобалося. Вона відправила Олю з малими назад.
У грудні Захара і Дмитра перевели до дитячих притулків «Надія» та «Сонечко» у Прилуки. Маму батьківських прав не позбавляли. На те, щоб отямитися, Оля має півроку.

«Володю привела мати. Я його ніколи не любила»

У коридорі хати Клюзьків двоє чоловіків і пляшка. Намічається святкування Дня захисника.
— Оля у тій хаті, — проводить мене Сергій Чеботар. Видно, що святкування 23-го вже розпочав.
— Забрали моїх діток, — з сумом у голосі розповідає жінка. Оля причесана, одяг на ній чистий. До неї тулиться найстарша дитина — Карина. Її до притулку не забрали. Живе разом з батьком.
— З Володею я живу з 17 років, — продовжує Ольга. — Його мені привела мама. Каже: хороший хлопець, роботящий, до тебе ходить. Хай живе. Хай то й хай. Одружилися. Та його я ніколи не любила. Ходила у клуб гуляти. Я ж молода. Закохалася у Сергія. Любила одного, а жила з іншим. З Володею у нас народилася Карина. А потім уже від Сергія Захар, Діма. Я Володі про це не казала. Він ростив хлопців, як своїх. Навіть коли вже дізнався, то казав, що все одно то його діти.
Як хрестили Захара, то я Сергія хрещеним узяла. Діму похрестити так і не вспіли. Грошей не було, щоб відпразнувать.
Хату цю купляла моя баба, та записали ми на Воху. Поки що живу тут. Домовилися, що Володя мені дві тисячі за хату сплатить і я піду.

Із Сергієм ми хочемо одружитися і жити разом. Знімати квартиру, забрати дітей. А на зйомну квартиру синів віддадуть? — запитує Оля і починає плакати. Я чомусь згадую про крокодилів. Вони плачуть, коли поїдають жертву. Не те, щоб їм жалко, просто шлаки з організму виводять.
— Про те, що дітей забиратимуть, мене ніхто не попереджав, — розказує матуся. — Одного дня заходять у двір депутат місцевий, секретар, голова. Кажуть: «Збирай дітей». І відвезли їх у Носівку. Я там з ними жила у лікарні. А потім голова Іван Багнюк каже: «Треба, щоб діти од тебе одвикали, бо їх у Прилуки заберуть». Тоді я і пішла. У Прилуки до хлопців не їздила.
З Володею ми розлучилися, від дітей він відмовився. Тепер треба, щоб Сергій записав їх на себе.
Чого їх забрали? — не розуміє Ольга. — Соцслужба не раз до нас приходила подивитись, як розпоряджаємося грошима. Діти вдягнені, нагодовані.

— Діти були відібрані за рішенням органу опіки і піклування при Калинівській сільраді і направлені до Носівської лікарні наприкінці серпня минулого року, — коментує директор Носівського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Валентина пуха. — Минулого року у нашому районі стався надзвичайно жахливий випадок. Мати вкинула у колодязь двох малолітніх синів. За це отримала довічне ув'язнення. Після такого до неблагополучних сімей у нас підвищена увага. Насилля над дітьми у сім'ї Клюзьків не було. Але мати не бажала доглядати за ними, зловживала алкоголем. До Прилук дітей перевели за заявою самої мами. Щоб вона могла розлучитися з чоловіком і налагодити житлові, побутові умови. Робота з мамою проводиться. Ми налаштовані на повернення хлопчиків у сім'ю, якщо для того будуть створені належні умови.


Ольга Клюзько журиться за дітьми

«Прощєніє просила, а тоді оп'ять матюки»

Як же можна дізнатися, від кого дитина, коли жила жінка з двома чоловіками? Та що там гадати, кажуть у Калинівці. Хлопці дуже схожі на свого батька — Сергія Чеботаря. Ольга розповідає, що він працює у Києві. Як тільки колишній чоловік віддасть їй 2000 гривень відступного за хату, вони з Сергієм поїдуть у Ніжин. І там житимуть.
Де ж поділись дитячі гроші за Діму? Це ж біля 10 тисяч. Ольга пояснила, що на руки їх не отримала. Вони залишились у сільраді. Ціліші будуть.
Голова сільради Іван Багнюк пояснив, що грошима розпорядився він. Поплатив борги Клюзьків у місцевих магазинах, купив дітям одяг, виорав город.
Володимира найшли на роботі. Він працює, аби скоріше віддати гроші за хату та позбутися Ольги.
— Я Захара і Діму, як своїх, любив. Скільки ми з Захаром у больниці лежали! і в Носійці і в Чернігові. У нього ж анемія. Як дізнався, що сини не від мене, спочатку Захарчика хотів собі оставить. Але потім передумав. Одному з двома дітьми нелегко. З Кариною моя мама помагає.

Кажуть, Ольга не лежала у лікарні з сином, бо у неї висвітилася пляма на легенях — туберкульоз. Його начебто жінка уже вилікувала.
Не раз і не два виганяли Сергія з Клюзькової хати. Коли Володимир із Захаром були в обласній лікарні, Ольгу та Чеботаря укотре спіймали на гарячому. А через дев'ять місяців народився Дімка.
— Толку з Ольки не буде. Ми полаялися, вона побігла до Сергія. Тоді прибігла. Давай прощєніє просить. Потім оп'ять матюки гнуть начала, — каже Володимир. — Хлопців жалко. Я аж плакав, як їх забирали. Вони не винуваті. Я до них у Носівку їздив, і на Миколая.

— А Сергій — ваш друг, що ви його кумом узяли?
— Та який там друг. То ж все вона рішала. Я й на хрестинах не був. Самі поїхали у Данине (Ніжинський район). Там батько свого сина і похрестив. Як Дмитра думала хрестить, то захотіла хрестини на тридцять чоловік. Самим їсти нічого, а їй цілу свадьбу подавай. Отказав. Так хлопчик нехрещений і до сих пір.

Питання про дітей не стоїть. Поки що

У цьому запевнив нас калинівський сільський голова Іван Багнюк. Каже, що у нього душа болить і за Ольгу, і за дітей. — Вона й сама виросла, як бур'ян при дорозі. Батька, можна сказати, і не було. Мати рано померла. Сиротою виросла. Баба її виховувала. Як забрати у неї діток, то для кого житиме? — говорить Іван Васильович. — Ми будемо робити все, аби повернути діток у сім'ю. Головне, щоб ця сім'я була. Будемо допомагати з житлом. Можливо, поки що це буде наймане приміщення.

* * *

У Калинівці про Ольгу Клюзько кажуть, що вона дуже любить чоловіків.
Оля кілька разів їздила до Італії. Як сирота. Та скоро її звідти повернули. Бо у 12 років господиня італійської родини застала її з господарем. Потім, коли Ользі було 14, рідна сестра побачила її з власним чоловіком. Вигнала вона і Ольгу, і чоловіка. І сама ростила двох дітей.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №9 (1399)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.