Королівську кобру бачили на смітнику

36-річний Олексій Глинін був миротворцем у Африці. У країні Сьєрра-Леоне. Із червня 2002 року по червень 2003-го. Сьєрра-Леоне — майже на екваторі. У засуху температура повітря — 52 градуси на сонці, в тіні — 4б градусів. Вологість повітря піднімалася до 80 відсотків. Звикали до такого клімату за два-три тижні.

До Африки Олексій потрапив уже з воєнним багажем. Народився у сім'ї військових, у Будапешті. Після школи була строкова військова служба у десантних військах. Чотири роки цивільного життя. Контрактна служба у розвідроті у Гончарівському. Школа прапорщиків, яку закінчив на відмінно. І тільки після цього — Африка. Зараз Олексій Глинін служить у першій окремій танковій бригаді у Гончарівському.

Хворіли на малярію й остерігалися змій

— Здоров'я було основним критерієм, за яким відбирали миротворців. Дивилися все, навіть зуби. Із родимою плямою, більшою за п'ятикопійчану монету, в Африку не брали, — розказує Олексій Глинін.
Перед відправленням робили різні щеплення. Але все одно хлопці хворіли на неспецифічні для України хвороби. Олексій Глинін хворів на малярію. Двічі за рік. Ліки від малярії були класичні: хінін з глюкозою.
— На грип хворіли коли-небудь? На гепатит? Малярія у своїх проявах схожа на грип разом із гепатитом, — пояснює товариш Олексія Глиніна Сергій Климович, він теж був миротворцем у Сьєрра-Леоне. — Температура скаче від 35 до 42. Людина, котра не лікується, згорає.

Не менше за тропічні хвороби в Африці небезпечні змії.
— Головне правило — у джунглях не сходити з дороги, — ділиться досвідом Сергій Климович.
Але змії були не тільки у джунглях. Величезну королівську кобру хлопці бачили на смітнику. Там харчуються і величезні птахи — грифи. Таракани у Сьєрра-Леоне не тільки величезні, але ще й літаючі.

«Зарплата» — 885 доларів у місяць

Ризик життям і здоров'ям оплачувався. Олексій Глинін у місяць отримував 885 доларів плюс 40 доларів «сигаретних» (більше семи тисяч гривень). Гроші перераховувались на валютний рахунок. Була валютна картка. Обслуговував рахунки «Ексімбанк».
Крім українців, у Сьєрра-Леоне були миротворці з Росії, Німеччини, Пакистану, Бангладешу, Гвинеї, Нігерії, Кенії, Замбії.
День на день був не схожий.
— У сезон дощів могли добу не виходити з дому. А могли днями колесити джунглями, — згадує Олексій Глинін. — Переправляли біженців з прифронтової смуги. Розвозили груз місії ООН. Дуже часто — продукти. Ремонтували техніку.
— Грошове утримання миротворців за останні десять років зросло у середньому вдвічі, — каже начальник регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Валентин Буряченко. — Якщо у 2002-2003 роках, про які розказує Олексій Глинін, вона була приблизно 900 доларів, сьогодні буде 1800. Збільшилась і кількість хлопців, які їдуть виконувати миротворчу місію. Певної квоти на миротворців з Чернігівщини не існує. У грудні поїхало 12, у червні — 18. В основному, в Ліберію та Кот-д'Івуар. Усе залежить від кількості миротворчих місій ООН та від того, які військові потрібні. Якщо треба вертолітники — їх шукають у Чернігові, а саперів запрошують з Гончарівського.

Голодні діти просили «чоп-чоп»

— Що найбільше вразило? Голодні діти. Вони пухли з голоду. Просили: «чоп-чоп», тобто «їсти». Одного разу ми везли продукти на точку. Збоку — мангрові болота. Вдалині височіють гори. Зупинилися. Чуємо, шкрябає хтось у двері. Відчинили. Стоїть дитина. «Чоп-чоп»... За цим «розвідником» ще десяток дітей з'явився. І всі як один: «Чоп-чоп. Чоп-чоп». Від'їхати не можемо, бо діти майже під колесами. Дали батон, смажену курку.
Негри страшно ліниві. Працювати не люблять. Тому й діти в них голодні. У сім'ях дітей багато. Носять жінки їх ззаду. Прив'язують до себе великими хустками. Одягнуті у щось, схоже на пляжні спідниці. Часто з голими грудьми.
— Подобалися африканки? — питаю.
— Краще українських жінок немає, — стверджують Олексій Глинін та Сергій Климович.

— Канібалізму (поїдання людей людьми) не доводилося спостерігати? Вами, часом, не хотіли пообідати?
— Нас не хотіли з'їсти, — каже Олексій. — А от був у нас робітник. Прибирати допомогав. На литці мав шрам, чіткий відбиток зубів. Казав, що то слід від людських укусів.
— Вбивати доводилося?
— Ні. А от наші люди гинули. Поранений фельдшер стік кров'ю. У цей час місцеві жителі носили бензин з розбитого бака. На те, що поряд вмирає людина, не звертали уваги.

Про алмази навіть не мріяли

Сьєрра-Леоне — країна, багата на поклади алмазів. Родовища алмазів миротворці бачили з вертольотів. Вони нагадували великі оранжеві калюжі.
— Не було думки привезти додому малесенький такий діамантик? — цікавлюся.
— Якщо знайшли б цей діамантик, залишився б у Африці на все життя. У в'язниці, — каже Олексій Глинін. — А от малесеньких крокодилів наші хлопці вивозили. Дитинчат кайманів (каймани — невеликі крокодили, ростуть до півтора метра). Дали снодійного і — в кишеню. Під час митного огляду його приладами не виявили, бо кайман — він же не дзвенить...


Сергій Климович, Олексій Глинін, Євген Білий

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №24 (1310)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.