Володимир Кузьменко збирається в мери Щорса. Дарма, що сидів
Володимир Кузьменко
Дату виборів призначає Верховна Рада і, рано чи пізно, вона це зробить. У Щорсі вже обговорюють, що свою кандидатуру висуне колишній голова ПСП «Чепелівське», депутат районної ради від Партії регіонів 54-річний Володимир Кузьменко. У Щорсі живе з 1997 року.
У депутати райради він пройшов по одномандатному мажоритарному виборчому округу №17 — це його рідне село Сновське (по-старому Бреч). Був одним із семи кандидатів. Переміг навіть представника влади. Набрав 75 відсотків голосів виборців.
Чимало щорсівців також збираються його підтримати: відомий, людям допомагає, а те, що сидів, так з ким не бувало? Володимир Григорович погодився на зустріч і відверту розмову.
У Чорнобиль пішов добровольцем
— Вас називають одним із найвірогідніших кандидатів на перемогу у виборах мера. Будете балотуватися? Чи підтримає вас Партія регіонів?
— Я чоловік безпартійний. На мера висуватися буду. Звичайно, я це не сам по собі вирішив. Мій намір схвалює депутат обласної ради від Партії регіонів Григорій Божок, місцеві підприємці Олександр Веселий, Олександр Дугель. Вони мене підтримують. Під час розмов і спільних зустрічей дійшли такої думки.
— Чим ви зараз займаєтесь, чи є у вас бізнес?
— Бізнесом займається дружина — у неї магазини у Сновському і Чепелеві. Син ходить до школи. Я на пенсії як ліквідатор-чорнобилець І категорії. Інвалід II групи по Чорнобилю. У 1986-ому, коли рвонув Чорнобиль, я поїхав у військкомат з братом, кажу: «Заберіть мене в Чорнобипь, добровольцем». Забрали. Там я відпрацював 45 днів. Наша частина у селі Ораному стояла, біля Іванькова. Ми возили плити, які вкладали біля п'ятого і шостого реакторів, щоб земля менше фонила. У мене є медаль за Чорнобиль.
— Чи вистачить у вас здоров'я керувати містом Щорс?
— Звичайно, вистачить. Повністю здорових людей немає, якщо розібратися. У кожного своя болячка.
— Як підтримуєте здоров'я? Тренажер, спортзал, пробіжки з собакою?
— Тренажер. Вдома є «бігова доріжка». Намагаюся побільше ходити пішки.
У зону забрали з уроку
— У вашій біографії є період, як і у Віктора Януковича. Свого часу речник Президента Ганна Герман розповіла всій країні, що судимостей було дві. Вони погашені. Так спробували припинити потік пліток, чуток і перебільшень.
— З 1975 по 1985 рік у мене був такий період. Судимість погашена. Що приховувати? Що було, то було.
— Коли ви звільнились, пішли в чепелівський колгосп трактористом, а через дев'ять років стали головою. (Чепелів і Сновське поряд, колись було одне господарство). Вас люди вибрали чи начальство призначило?
— Усе начальство було проти. Уявіть собі — людина сиділа! По тих часах це було щось страшне. Мене викликали у сільгоспуправління: «Відмовся!» Я кажу: «А чого я буду відмовлятися? Мені люди довірили». Тодішній начальник управління сільського господарства Іллєнко викликав і каже: «Я тобі задам п'ять питань, а ти відповідай. Даси відповіді — все, більше не чіплятимусь». Перші три питання були такі:
1. Твоя дружина — головний бухгалтер колгоспу?
«Так, — кажу, — але ж це може змінитися.» (Зараз у Кузьменка другий шлюб. —Ред.)
2. Ти сидів.
«А що, я один такий? Пів Верховної Ради сиділи — хто за економіку, хто за політику, а хто, як і я; — за компанію. І нічого, нормально».
3. А як ти будеш керувати?
«А так, як мене вчили».
Анатолій Гайовий, заступник начальника по режиму у Харкові, сказав одного разу, коли мати приїздила: «Я з нього зроблю керівника». Довіряв перші керівні посади в моєму житті. Там, за ґратами, набагато важче керувати, ніж на свободі.
— Скільки вам було років, коли ви потрапили туди?
— Без трьох місяців 18. Я в автошколі вчився. Мене просто з класу забрали, з уроку.
— У чому вас звинувачували?
— Хрінова стаття у мене була. Зґвалтування. Попав по дурості. Пізніше розібрався, що 117 стаття по тих часах значила — не обов'язково, щоб я сам здійснював статевий акт. Головне, був десь поряд. Я виявився старший з хлопців — вийшло, що я їх на це підбив. Хоча я нікого не підбивав. У сільраді батьки дівчини говорили: «Кузьменко нас не трогав». Потім почалося слідство. Пізніше я запитав слідчого Щорської рай-прокуратури: «Як таке могло статися? Чому я отримав тоді такий величезний термін?» Він відповів: «Такі були часи».
— А де зараз та дівчина? Які у вас стосунки?
— Я прийшов у 1985 році, і її батьки попросили у мене пробачення. 10 років минуло, я не тримав на них зла. Так вийшло — ну що зробиш? Вони з Бречі. Я там працював. Спілкувались і спілкуємося з ними.
У мене було два підприємства. Одне в Чепелеві, одне в Бречі. У 2000 році ми приєднали підприємство Сновського до Чепелева. Приходили до мене, трактор просили, як і всі.
— І ви давали їм трактор?
— А що робити? Що згадувати?
— І дівчина та заміж вийшла?
— Вийшла. Нормально усі вони живуть. Вітаємось при зустрічі.
— А як ви вижили за гратами?
— А як люди виживають? Вижив. Головне — прийти звідти і залишитись нормальним. Це вдається не багатьом. Але можливо.
«За ціною не гнався»
— Ви були головою ПСП «Чепелівське» з 1994 року, а потім?
— Я керував сільгосппідприємством «Чепелівське» по 2009 рік. У 2007 році переніс обширний інфаркт. Такий висновок зробили київські лікарі. За мною «Борис» (багатопрофільна медична клініка у Києві. — Ред.) приїхав, забрав, і доставили просто до Національного наукового центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска». Там і поставили на ноги. Коли це сталося, я вирішив продати корпоративні права на ПСП «Чепелівське». У господарстві треба так — або займатися, або розтягнуть. До нас прийшли серйозні інвестори — «Агро-Альфа». Вони працюють на Полтавщині, у Горбовому Куликівського району, у Батурині та Красному Бахмацького, центральний офіс у Києві.
— Вони змінили профіль підприємства?
— Не зовсім. Худоба (дійне стадо) в них у Красному Бахмацького району, там сучасний доїльний зал. У Чепелеві планують кормову базу. Робочі місця зберегли. Людей не розігнали.
— Володимире Григоровичу, за скільки корпоративні права продали?
— Тут деякі погнались за ціною, так і не продали. Я за ціною не гнався, якщо чесно.
— Не так давно 125 тисяч гривень ви пожертвували на підвідний газопровід (на проектно-кошторисну документацію) від Щорса до Сновського.
— До того, як вийшов на пенсію, я ж працював, і не безкоштовно. Лісом займався потроху. Як є здоров'я, треба чимось займатися, інакше не проживеш.
— Ці 125 тисяч ви взяли не з бюджету, а витягли з власної кишені? І там ще гроші залишилися?
— Так. Про бюджет і мови немає. Грошей у кишені залишилося не так багато. Але є.
— Тобто ви йдете в мери не для того, щоб покращити матеріальний стан?
— Про що ви кажете? Відчуваю в собі сили, енергію, хочу попрацювати для громади.
Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №8 (1294)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Щорс, мер, Володимир Кузьменко, «Вісник Ч», Ольга Макуха




