Володимир Кузьменко збирається в мери Щорса. Дарма, що сидів

14 січня нинішнього року міський голова Щорса Олександр Грабовський став головою Щорської райдержадміністрації. Обов'язки міського голови виконує секретар Валентина Москаленко. Як тільки Президент підписав розпорядження про призначення Грабовського, постало питання — хто буде новим мером? І коли вибори?
Дату виборів призначає Верховна Рада і, рано чи пізно, вона це зробить. У Щорсі вже обговорюють, що свою кандидатуру висуне колишній голова ПСП «Чепелівське», депутат районної ради від Партії регіонів 54-річний Володимир Кузьменко. У Щорсі живе з 1997 року.

У депутати райради він пройшов по одномандатному мажоритарному виборчому округу №17 — це його рідне село Сновське (по-старому Бреч). Був одним із семи кандидатів. Переміг навіть представника влади. Набрав 75 відсотків голосів виборців.
Чимало щорсівців також збираються його підтримати: відомий, людям допомагає, а те, що сидів, так з ким не бувало? Володимир Григорович погодився на зустріч і відверту розмову.

У Чорнобиль пішов добровольцем

— Вас називають одним із найвірогідніших кандидатів на перемогу у виборах мера. Будете балотуватися? Чи підтримає вас Партія регіонів?
— Я чоловік безпартійний. На мера висуватися буду. Звичайно, я це не сам по собі вирішив. Мій намір схвалює депутат обласної ради від Партії регіонів Григорій Божок, місцеві підприємці Олександр Веселий, Олександр Дугель. Вони мене підтримують. Під час розмов і спільних зустрічей дійшли такої думки.

— Чим ви зараз займаєтесь, чи є у вас бізнес?
— Бізнесом займається дружина — у неї магазини у Сновському і Чепелеві. Син ходить до школи. Я на пенсії як ліквідатор-чорнобилець І категорії. Інвалід II групи по Чорнобилю. У 1986-ому, коли рвонув Чорнобиль, я поїхав у військкомат з братом, кажу: «Заберіть мене в Чорнобипь, добровольцем». Забрали. Там я відпрацював 45 днів. Наша частина у селі Ораному стояла, біля Іванькова. Ми возили плити, які вкладали біля п'ятого і шостого реакторів, щоб земля менше фонила. У мене є медаль за Чорнобиль.

— Чи вистачить у вас здоров'я керувати містом Щорс?
— Звичайно, вистачить. Повністю здорових людей немає, якщо розібратися. У кожного своя болячка.

— Як підтримуєте здоров'я? Тренажер, спортзал, пробіжки з собакою?
— Тренажер. Вдома є «бігова доріжка». Намагаюся побільше ходити пішки.

У зону забрали з уроку

— У вашій біографії є період, як і у Віктора Януковича. Свого часу речник Президента Ганна Герман розповіла всій країні, що судимостей було дві. Вони погашені. Так спробували припинити потік пліток, чуток і перебільшень.
— З 1975 по 1985 рік у мене був такий період. Судимість погашена. Що приховувати? Що було, то було.

— Коли ви звільнились, пішли в чепелівський колгосп трактористом, а через дев'ять років стали головою. (Чепелів і Сновське поряд, колись було одне господарство). Вас люди вибрали чи начальство призначило?
— Усе начальство було проти. Уявіть собі — людина сиділа! По тих часах це було щось страшне. Мене викликали у сільгоспуправління: «Відмовся!» Я кажу: «А чого я буду відмовлятися? Мені люди довірили». Тодішній начальник управління сільського господарства Іллєнко викликав і каже: «Я тобі задам п'ять питань, а ти відповідай. Даси відповіді — все, більше не чіплятимусь». Перші три питання були такі:

1. Твоя дружина — головний бухгалтер колгоспу?
«Так, — кажу, — але ж це може змінитися.» (Зараз у Кузьменка другий шлюб. —Ред.)
2. Ти сидів.
«А що, я один такий? Пів Верховної Ради сиділи — хто за економіку, хто за політику, а хто, як і я; — за компанію. І нічого, нормально».
3. А як ти будеш керувати?
«А так, як мене вчили».

Анатолій Гайовий, заступник начальника по режиму у Харкові, сказав одного разу, коли мати приїздила: «Я з нього зроблю керівника». Довіряв перші керівні посади в моєму житті. Там, за ґратами, набагато важче керувати, ніж на свободі.

— Скільки вам було років, коли ви потрапили туди?
— Без трьох місяців 18. Я в автошколі вчився. Мене просто з класу забрали, з уроку.

— У чому вас звинувачували?
— Хрінова стаття у мене була. Зґвалтування. Попав по дурості. Пізніше розібрався, що 117 стаття по тих часах значила — не обов'язково, щоб я сам здійснював статевий акт. Головне, був десь поряд. Я виявився старший з хлопців — вийшло, що я їх на це підбив. Хоча я нікого не підбивав. У сільраді батьки дівчини говорили: «Кузьменко нас не трогав». Потім почалося слідство. Пізніше я запитав слідчого Щорської рай-прокуратури: «Як таке могло статися? Чому я отримав тоді такий величезний термін?» Він відповів: «Такі були часи».

— А де зараз та дівчина? Які у вас стосунки?
— Я прийшов у 1985 році, і її батьки попросили у мене пробачення. 10 років минуло, я не тримав на них зла. Так вийшло — ну що зробиш? Вони з Бречі. Я там працював. Спілкувались і спілкуємося з ними.
У мене було два підприємства. Одне в Чепелеві, одне в Бречі. У 2000 році ми приєднали підприємство Сновського до Чепелева. Приходили до мене, трактор просили, як і всі.

— І ви давали їм трактор?
— А що робити? Що згадувати?
— І дівчина та заміж вийшла?
— Вийшла. Нормально усі вони живуть. Вітаємось при зустрічі.

— А як ви вижили за гратами?
— А як люди виживають? Вижив. Головне — прийти звідти і залишитись нормальним. Це вдається не багатьом. Але можливо.

«За ціною не гнався»

— Ви були головою ПСП «Чепелівське» з 1994 року, а потім?
— Я керував сільгосппідприємством «Чепелівське» по 2009 рік. У 2007 році переніс обширний інфаркт. Такий висновок зробили київські лікарі. За мною «Борис» (багатопрофільна медична клініка у Києві. — Ред.) приїхав, забрав, і доставили просто до Національного наукового центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска». Там і поставили на ноги. Коли це сталося, я вирішив продати корпоративні права на ПСП «Чепелівське». У господарстві треба так — або займатися, або розтягнуть. До нас прийшли серйозні інвестори — «Агро-Альфа». Вони працюють на Полтавщині, у Горбовому Куликівського району, у Батурині та Красному Бахмацького, центральний офіс у Києві.

— Вони змінили профіль підприємства?
— Не зовсім. Худоба (дійне стадо) в них у Красному Бахмацького району, там сучасний доїльний зал. У Чепелеві планують кормову базу. Робочі місця зберегли. Людей не розігнали.

— Володимире Григоровичу, за скільки корпоративні права продали?
— Тут деякі погнались за ціною, так і не продали. Я за ціною не гнався, якщо чесно.

— Не так давно 125 тисяч гривень ви пожертвували на підвідний газопровід (на проектно-кошторисну документацію) від Щорса до Сновського.
— До того, як вийшов на пенсію, я ж працював, і не безкоштовно. Лісом займався потроху. Як є здоров'я, треба чимось займатися, інакше не проживеш.

— Ці 125 тисяч ви взяли не з бюджету, а витягли з власної кишені? І там ще гроші залишилися?
— Так. Про бюджет і мови немає. Грошей у кишені залишилося не так багато. Але є.

— Тобто ви йдете в мери не для того, щоб покращити матеріальний стан?
— Про що ви кажете? Відчуваю в собі сили, енергію, хочу попрацювати для громади.

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №8 (1294)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.