Як Олег Єрмоленко навчився жити без рук, які відірвав ведмідь

14 січня 2006 року у Менському зоопарку ведмідь Тимко відірвав обидві руки 14-річному Олегу Єрмоленку з Феськівки Менського району. Хлопець переліз через півтораметровий залізний бар’єр перед кліткою з ведмедем, хотів пригостити звіра сухариками. Праву руку Олега ведмідь видрав з лопаткою з плечового суглоба. Другу сильно погриз. Біля плеча від лівої лишилася коротенька кукса, сантиметрів вісім. Як Олег живе тепер? Поїхала у Феськівку.

По дорозі пригадувала: із рідних лише батькова сестра Алла Чорна опікувалася Олегом у лікарнях. Возила йому їжу, перевдягала, годувала, підбадьорювала. Рідній матері Олега за горілкою до синової біди діла не було. Вона так жодного разу і не провідала його. Пила, гуляла. Батько з нею вже не жив, теж горілочку попивав. У часи протверезіння обіцяв кинути пити, глядіти сина-інваліда. Не вистачило сили волі. Хоча і жить було для кого — четверо дітей. Олег — найстарший, за ним Діма, його забрали на виховання тітка Алла Чорна з чоловіком. Двох менших — Аліну і Льоню ростили дід з бабою (батькові батьки).
Люди з усієї України, дізнавшись про долю Олега Єрмоленка, провідували його в лікарні, приносили солодощі, надсилали гроші на відкритий для нього рахунок. Назбиралося близько 100 тисяч гривень. Ці гроші мали піти на протезування хлопця за кордоном.

Ведмедя Тимка хотіли стратити. Та захисники тварин і холодні голови начальників поміркували: а кому від цього стане легше? Руки хлопцю не вернути. У Тимкову клітку приварили ще залізних прутів, підняли висоту огороджуючого бар'єра і не чіпали. Для Олега зробили протези на обидві руки. 110 тисяч гривень на них виділило Міністерство охорони здоров'я. Виготовили їх за німецькою технологією в Українському центрі реабілітації інвалідів Афганістану в Києві. І надягли їх хлопцю 1 серпня 2006 року в ортопедичному відділенні лікарні «Охматдит». Та ні інструкції, як користуватися протезами, ні спеціальної ложки та інших пристроїв для обслуговування не дали. Сам він того не дошукувався. Через два місяці хлопець скинув нові руки. І ось майже чотири роки без них.
Батька і матір позбавили батьківських прав. Алла Чорна не віддала хлопця ні в монастир, ні в будинок інвалідів. Вирішила: доки житиму, Олега глядітиму. Про одне молила Бога, тільки б він навчився сам себе обслуговувати. Батько Олега помер три роки тому. Мати подалася у Степанівку Менського району.

«Беремо штуку, йдемо на річку...»

У селі розповіли: у Єрмоленків ще одна біда. Навесні цього року померла бабця Олега по батькові Євдокія. їй було лише 66 років. Хворіла на астму. 11-річна Аліна і 10-річний Льоня залишились із 70-річним дідом Льонею. Олег, якому 25 квітня виповнилося 19, і 16-річний Діма, як і раніше, живуть у тітки Алли.
Попрямувала до Чорних. Ранок, у дворі на парканчику сохнуть мокрі штани.
— То Олег вже з рибалки прийшов, — каже Алла Чорна, вона порається у дворі.
— А де він?
— У хаті, на комп'ютері грається. З часу останньої нашої зустрічі, а
це було близько трьох років тому, хлопець виріс, змужнів. Кивнувши на привітання, навіть не повернувся у мій бік, продовжував зосереджено грати на комп'ютері у «стрілялки». Пальці лівої ноги швидко «бігали» по клавіатурі, що лежала на підлозі.
— У що граєш?
— Вам не понять. Гра називається «Контра», а ще я люблю «Реслінг».

— Самому не нудно грати?
— А я не сам, ось друг сидить Рома Коньок. Ми з ним і граємо, і на рибалку ходимо.
— Олеже, як же ти без рук — і на риболовлю?
— Обикновенно. Рома приходить до мене раненько. Беремо топтуху і йдемо на річку, вона у нас ГЕС називається. Коли він топтуху несе, коли й я.
Від лівої руки залишилася кукса сантиметрів десять. Нахилився, підважив, підставив плече і пішов. Олег вийшов, показав, як це робить.
— Ставим у річку і затоптуємо обидва. Я піднімаю топтуху на плече, а Рома вибирає рибу у садок.
— Це правда? — дивуюся я.
16-річний Рома каже:
— Олег по жизні рибак. Ще з дитинства з вудочкою ходив. І йому щастило більше всіх риби наловить. І тепер йому риба іде.

— Що за риба?
— Лини, краснопірки, щучки — всяка.
— Покажіть, — це я до тітки Алли.
— Так я уже її почистила. Збиралася різати і в морозильну камеру класти. Зимою Олег рибу смажену дуже любить. Ловить же не на продаж, а для себе. Вважай, на дві сім'ї.
— Олег, скільки найбільше за день вдалося зловити?
—12 кілограмів.
— Він не тільки рибу ловить. І плаває добре, і на спині призвичаївся, і пірнає без рук, — каже Роман Коньок. — Ми щодня купатися їздимо.
— Олег купив крутий велосипед. Л або хтось інший сідає за руль, Олег на багажнику і крутить педалі. Ноги в нього дуже сильні. Він ногами навіть картоплю і грядки поле, — долучається до розмови 11-річна сестра Олега Аліна. — Затисне між великим і вказівним пальцями ноги бур'ян — смик, смик, і видирає з коренем.

— А хто ж Олегу на річці допомагає роздягатися?
— Коли ми, а коли й він сам.
— А я вже навчився. Штани спортивні ношу, пояс на резинці. Сам їх і знімаю. Ось так, — показує Олег. — Спочатку правою ногою пальцями захоплюю штанину нижче коліна на лівій нозі і тягну донизу. Потім навпаки. І так по кілька разів. Вони падають додолу. Беру їх ногою і кладу на диван. Футболку теж сам умію знімати. Спочатку зубами тягну, нагнувшись над диваном. Коли вона повисне на шиї, притисну коліном до дивана і витягую голову. Або затисну між колінами футболку і витягую голову.
— А як ти ходиш у туалет і плавки знімаєш?
— А вам усе розказати і показати? 200 баксів давайте.
— Так немає ж стільки з собою.
— Гаразд. Я пожартував. У туалет уже навчився ходити без сторонньої допомоги. То спочатку мене молодший брат Діма водив.
— Він стісняється, того все робить сам. — Це вже двоюрідна сестра Альона підказує мені. — Він, доки тепло, купається у річці. А зимою його мати миє.
— Чого ж не брат Діма, він же з вами живе?
— Ага, ще дірку протре. Я тільки Аллі довіряю. Вона мене щодня вмиває.

«Черпак у зуби, насипав і їм»

— Він і чай собі наколотить, як захоче, — це знову Альона.
—Як? Треба ж воду закип'ятити.
— А що там уміть? — каже Олег. — Вода завжди набрана. Узяв чайник, притис бородою до плеча (кукси), поставив на плиту. Пальцем правої ноги повернув ручку потрібної конфорки. Пальцем натис на кнопку. У нас плита «Зануссі» з електрозапаленням. Ні запальнички не треба, ні сірників.
Олег показує, як вмикає плиту.
— Закипіло, зняв, притримую плечем і бородою.
— Ручка у чайнику пластмасова, холодна. Нахилив, налив у чашку, зубами взяв ложечку, наклав цукру. І знов ложечку у зуби — розмішав і п'ю. Беру нарізаний батон зубами, такий спеціально для мене купують, бо хліба я не люблю. Інші продукти тітка Алла для мене нарізає. Супу сам собі можу налить. Зняв зубами кришку з каструлі, черпак у зуби або затискаю між підборіддям і культею. Насипав і їм. Яка у вас мобілка?

— «Самсунг», — кажу.
— А, проста. А в мене «Нокіа», експресм'юзик, наворочена. Цифри номера набираю — язиком натискаю кнопки. А як хтось дзвонить, теж натискаю на слухавку язиком.
— Він у нас навіть супутникову тарілку може розблокувати, — хвалиться мала Аліна.
— Як?
— У нас чотири тарілки. Є комп'ютер і Інтернет , і телевізор з плазмовим екраном. Дві тарілки висять тут, у Алли, дві — у діда. Якщо щось не так, я на пульті пальцями ніг швидко їх розблоковую.
— Він у нас розумний, — каже Аліна. — У техніці розбирається. Ми живемо у діда удвох з Льонею. Так приїде і покомандує нами, як пральну машину включать, що за чим прати. І риби наловить, з Дімою приїдуть, ухи наварять або шашлики нам смажать.
— А хто ж вам їсти варить?
— Буває, дід, буває, самі, голодні не сидимо. Тьотя Алла завжди їсти дасть. Ми ж щодня ходимо до неї.


З топтухою по рибу

Про дівчат: багата — значить, нормальна

— Гулять, Олеже, ходиш, у клуб до дівок, на танці? Випиваєш?
Олег зашарівся. За нього відповів Рома Коньок:
— Підемо з хлопцями, постоїмо, погомонімо. На дівок подивимся і додому.
— Чого ж так? А танцювати?
— В селі нормальних дівок немає.
— А яка це — нормальна?
— Багата, — згодився з другом Олег. — Багата—значить, нормальна. Горілки не п'ю, хіба що іноді «Айсмікс», «Бермікс». Мені відкриють і п'ю через трубочку. Сам я у клуб майже не ходжу, то з братом Дімою, то з ще одним товаришем Дімою Хропачем.
Я для себе грошей не жалію. Що хочеться, те й купую. У мене пенсія майже тисяча гривень.

— До речі, про гроші на депозитному рахунку, куди поклали зібрані для тебе кошти, майже 100 тисяч гривень. Що з ними?
— Знімаємо проценти. Я на них і тарілки, і телевізор купив, і велик, і багато чого. А ті хай лежать. Може, прийде врем'я, і хата мені знадобиться...
— Що хочеш купити, про що мрієш?
— Не знаю. Все необхідне начебто є. От якби машину з ніжним керуванням. Хотілось би спробувати.
Ну, годі мені з вами балакать, треба топтуху ремонтувати, а то сітка продірявилась. Мені в Мену на базар треба. Я час втрачаю. Доки великом докручу туди і назад (в один бік 7 кілометрів від Феськівки).
З'їздили редакційною машиною за сіткою на базар. Купили. Олег виглядав щасливим.
— Оце вже піду, наловлю. У мене ж риболовля — найбільша радість у житті. Я й зимою дома всидіти не можу. Ідемо з хлопцями, показую, де ополонку рубати, які снасті куди ставити. Ще ніколи без улову не повертався. Я рибу чую...

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №26 (1260)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.