Денис Панков пішов у ліс по стовпчики для електропастуха, а знайшов двоє тіл

Денис Панков біля місця, де знайшов останки тіл

16 квітня, у четвер, 35-річний Денис Панков з Малинівки під Черніговом у лісі біля села знайшов останки двох тіл. З-під землі стирчало взуття і капюшон від кофти. Придивився — людські кістки. Поряд було прикопане ще одне тіло.

— Від села до лісу — десь кілометр, — каже Денис Панков. — У п’ятницю виганяли худобу на пашу, а в четвер поїхав у ліс напиляти стовпчиків для електропастуха. Була 16.30. Приїхав конем. Зайшов у ліс, — веде доріжкою, якою йшов 16 квітня. — Недалеко від дороги.

Спочатку побачив взуття. Після росіян його тут багато валялося. У цьому лісі вони жили, перевзувалися. Було їх дуже багато. Усе перерите землянками. Ставили свою техніку, «САУ». Стріляли в бік Чернігова. Подумав, від них взуття залишилося.

Підійшов ближче. У землі побачив шматок тканини, схожий на капюшон. Підняв… А там людський череп пробитий. Другий лежав поряд. Двоє тіл, одне біля одного, у ряд. Обидва на животах, спиною догори.

Стало страшно, кинуло в піт. З переляку подзвонив сестрі Ані. Вона вже зателефонувала в поліцію. Продиктувала мій номер. Телефоном пояснив поліцейським, куди їхати.

Один з тих, кого я знайшов, був взутий у чорні кросівки. Якщо не помиляюсь, фірми «Найк». Одяг цивільний. Темні штани і синя кофта з капюшоном. На штанах армійський ремінь, але без бляхи. Голова замотана скотчем. Череп пробитий.

Другий взутий у військові берці.

Поліцейські подивилися в інтернеті фірму. Казали, харківське виробництво.

Був одягнутий у камуфляжну форму, схожу на наш український «дубок».

Ні речей, ні документів при мені не знайшли. В обох руки зв’язані стяжками. В одного ще й кайданки були. При мені ретельно не оглядали. Сказали, будуть у морзі це робити.

— Чи є ті, хто зник під час окупації?

— У нашому селі нема. Є в Петрушині жінка, у якої сина забрали. Теж Денисом звати. Другий, припускають, з Халявина. Кажуть, у нього вже нікого з рідних не залишилося.

— До Халявина далеко?

— Напряму до п’яти кілометрів. В об’їзд, через Товстоліс, більше.

— Це вперше в нашому селі така знахідка, — каже Ніна Панкова, мати Дениса. — Якби в ямі були закопані, певно, ніколи б не знайшли. А їх просто поклали і землею присипали. Хоча місцеві в тому лісі вже ходили. Гриби збирали.

До нас поліцейські приїжджали, — повертається до вечора 17 квітня. — Лопати брали. Мішки просили, щоб усе скласти. У нас саме були нові, білі. Дала. Мені не шкода.

Син додому прийшов, так колотило від побаченого.

Малинівка під час повномасштабного вторгнення була повністю взята в кільце. Біля нашого дому «Гради» стояли, чотири установки. Дулами повернуті вправо. Стріляли в бік Чернігова. Ми ховалися в погребі. Невістка була вагітною. Коли стріляли, аж стіни ходором ходили. Стояли росіяни, бурятів, тувинців у нас не було. Місцевих не чіпали. Син навіть на ферму, на роботу, ходив усю окупацію. З хат нікого не виселяли. Хоча в сусідніх Петрушині і Товстолісі виганяли. Машини розстрілювали…

«Ворожка сказала — живий»

65-річна Ольга Теремковська, мати Дениса, який зник під час окупації, живе в Петрушині. Не вірить, що знайшли тіло сина.

— У якому лісі знайшли? — перепитує Ольга Теремковська. — Неживий? — тремтить голос. — Щось мені погано стало, тиск піднявся.

У нашому селі такі фашисти були, — описує окупацію Петрушина. — По хатах ходили. Хлопців наших забирали. Телефони віднімали. Якого числа забрали мого сина, не пам’ятаю. Але кожен день згадую, думаю про нього. Син з 1988 року. 19 лютого було 38 років. Ніде не працював. Хто попросить, тому і допомагав. По людях.

— В якому одязі син зник?

— У чорних утеплених штанах. Взутий у туфлі коричневого кольору. Не кросівки. Хіба десь перевзувся? Не буду брехати. Зверху чорна дублянка. Можливо, не він? Реглана з капюшоном у нього не було. Був шрам біля ока. А ще йому селезінку розбили, операцію робили. Шрам на тілі залишився.

Після деокупації написала заяву в поліцію про зникнення сина. Здавала ДНК. З Києва бумажка прийшла, що він безвісти зниклий. Спочатку казали, що є схожий. А потім передали, що збігів нема. Ходила до ворожки. Сказала — живий. Вірю і сподіваюсь на це.

Батько при житті здав ДНК

Роман Губар 1974 року народження зник у Халявині Чернігівського району під час окупації у 2022 році.

— З близьких родичів у Романа вже нікого не залишилося, — каже Алла Лісова, староста Халявина. — Батько помер понад рік тому. Мати давно померла. Знаємо, що є дядько. Живе в Добрянці на Ріпкинщині.

При житті батько здав ДНК. Роман був високий, більше метр 80. Про те, що когось знайшли в Малинівці, уперше від вас чую. Поліцейські зі мною не зв’язувалися.

— При яких обставинах зник Роман?

— Ми не знаємо. Коли село було в окупації, місцеві з дворів не виходили. Коли і як його забрали, нам невідомо. Роман одруженим не був. Жили в Чернігові, потім родина переїхала в Халявин.

У сільраді працював землевпорядником. У 2013 році був мобілізований. Став військовим. Років три, певно, служив. Офіцер. 25 лютого 2022 року знову пішов.

Хотілося б, щоб він живий був. Якщо підтвердиться, що це наш Роман, поховаємо його за кошти громади. З почестями, як годиться.



Безвісти зниклим вважається Андрій Петренко, чернігівець. Працював діджеєм у колишньому нічному клубі «777». 27 лютого 2022 року вийшов з дому. Його білий «Опель Віваро» потрапив під обстріл у районі вулиці Малиновського, біля повороту до Товстолісу.

Невідомо про долю Олександра Щербатого з Шестовиці Чернігівського району. Працював у Чернігові начальником відділу землеробства в Департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації. Зник 10 березня 2022 року, коли в селі стояли російські війська. Чоловік поснідав, вийшов з дому. Припускають, що його забрали росіяни.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець, фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: