Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » 34-річний Ва­лентин Рогов з Ічні вже 20 років майструє груби, печі і каміни

34-річний Ва­лентин Рогов з Ічні вже 20 років майструє груби, печі і каміни

 

Давня, поширена серед українців, професія відходить у забуття. Сільські будинки давно уже стали на кшталт міських квартир: хазяї пічки чи грубки демонтували, провели опалення - у домі ні сажі, ні диму. І цей процес став таким масштабним, що пічники залишилися без ро­боти. Старі майстри вмирали, а молодь не вчилася - попиту на професію не було. Повернутися до грубок зму­сило життя. А точніше війна. У період вимкнення елек­трики гріють оселі залишені грубки та пічки. І багато хто тепер їх заново будує і шукає здібного пічника. А такого ще треба пошукати, скажу вам.



За вікном морозно, градусник показує мінуси, а в хаті тепло і затишно. Здорове тепло йде від нещодавно переробленої груб­ки, через скляні дверцята якої ясніють язики полум’я.

Ох, і було мені з цією грубою! Почалося все із того, що треба було переробити голанку, поме­режану тріщинами. Покликаний пічник якось нехотя вийняв по­кручене високою температурою залізяччя, через яке утворилися розколини, «розбурив» топку, а далі - склав інструменти і пішов. «Не знаю, що йому далі робити. Боюсь, щоб груба не завалила­ся... Хочете, можу чимось дірку зашити і хай до весни постоїть». Сказати, що у мене стався шок - нічого не сказати. На вулиці кі­нець жовтня і таке почути.

Такою нашу грубу і побачив Ва­лентин Рогов, пічник якого нам порадили як здібного майстра. Черга у нього розписана не на один місяць. А це, погодьтеся, красномовно свідчить про фах майстра.

«Ловкий», як кличуть Валенти­на поміж людей, ловко взявся до справи і за чотири години наша нова груба уже була готова. Так і народилася ідея написати про цього молодого пічника. Адже йому лише 34, а досвіду муру­вання грубок, печей, камінів та іншого уже назбирається у більш ніж два десятка років.

Родом Валентин Рогов із се­лища міського типу Великі Ко- ровинці Чуднівського району Житомирської області. Його дід Йосип був славним майстром по печах, грубах і загалом по будівництву. Сло­во «був» тут вжите з тим, що чоловік уже немічний і від будівництва дав­но відійшов, але живий і радує ще своїм буттям рід­них.

- Мій дід Йосип був знаним пічни­ком. А так як важко уже не міг робити, бо обсіли грижі, вирішив переда­ти своє ремесло.
Сину пробував - не вийшло. А я з малечку тягся до кельми, то дід і взявся мене вчити.

Сказав, що десяту грубу складу сам, а насправді я уже другу грубу клав самотужки. Дід працював у котельні, був стар­шим, а саме почався опалю­вальний сезон. Йому треба було на роботу їхати, тож він мені розказав як та що робити і пої­хав, а я залишився помаленьку класти. Так і прийшла наука.




Спочатку будував тільки груби. Села газифікувалися і печі зде­більшого не будували, а викида­ли. Згодом до грубок додалися стояки. На початку газифікації до будинків обов’язково добу­довували стояки. Газова конто­ра не мала своїх будівельників, тож у Валентиновому селі най­мали для цього пічників. У вихід­ні, після уроків інші хлопці відпо­чивають, граються, а Валентин із дідом стояки мурують. Та, як кажуть, робота ще нікого не поп­сувала. Навпаки, хлопець зма­лечку навчився цінувати кожну гривню, яку заробляв.

Після закінчення школи у 2006 році Валентин надумав зміни­ти долю. Йому мріялося бути військовим і розвивати військо­ву кар’єру. Почати хотів з армії. Але за малолітством в строкови­ки його не взяли. Тож вирішив не гаяти рік, а здобути професійну освіту пічника. Та й тут не збуло­ся - у Бердичівському професій­ному ліцеї, куди він вступав, уже не було набору в таку групу і він почав вчитися на муляра.

- Прийшов майстер, я йому показав, що умію, а умів я уже достатньо. Дід був серйозним муляром. Він навчив мене багато чому, навіть такого складного як кути виганяти: там багаторядна система, там перев’язка швів... Одним словом, майстер поба­чив, на що я здатен і запропону­вав ходити з ним на «халтуру». Я декілька разів сходив, але там важко, треба бетон тягати, і я запропонував йому класти гру­би. Він дав оголошення у місцеву газету і відтоді ми робили груби. Тоді уже я майстра навчав.

Через рік Валентина призвали у строковики. Служив у Дніпрі, охороняв «Південмаш». Потім перевівся у Київ, пішов на кон­тракт і теж був в охороні - охо­ронцем інкасаторів центрально­го офісу банку «Аваль». У вільний час ходив «на калими». Працю­вав на дачах під Києвом, у відпочинкових комплексах.

- Мій контракт закінчився че­рез три роки. У цей час Янукович знищував армію. Заробітні пла­ти скоротилися, заробітки поза робочим часом заборонили. Жити стало важко, тож вибору не було - новий контракт уже не підписував.

Скоро Валентин одружився із южненською дівчиною і переїхав жити у її рідне село. Що робити, чим зайнятися? Обсіли невеселі думки главу молодої родини. Єдиний вихід - поїхати на заро­бітки. Дістався аж Пітера. Муру­вав багатим клієн­там каміни, зони відпочинку з манга­лами, барбекю, тандирами... Заробив­ши трохи грошей, повернувся додому.

Не даремно кажуть, від долі не втечеш. Вирішив, що його ремесло і тут знадо­биться. У «Трудову славу» дав оголо­шення про послуги пічника. Було це у 2011 році. На заро­блені у Пітері гроші купив мопед, кель­му, рівень, кірку і болгарку. Спочатку їздив у ближні села. Потім в Ічню, затим і в дальні села. Пома­лу про нього стали дізнаватися люди і почали кликати на роботу.

- Починав із груб та печей, - продовжує розповідь Валентин. - Воно й логічно, бо газету пе­реважно виписують пенсіонери. Пізніше пішли замовлення на оздоблення кімнат. Заможніші люди хочуть уже краси. Комусь камін треба зробити, комусь зону відпочинку. І показує фото, де ічнянцю збудував просто фантастичну зону: із піччю, ман­галом, барбекюшницею, танди- ром, мийкою.

Ще одному ічнянцю, підприєм­цю, склав передвижний тандир, у якому можна за раз засмажи­ти цілого кабана. Багато замов­лень у Валентина було на заміну димарів: люди міняли азбесто­ві труби, через які трапляється безліч пожеж. І знову вертаються у побут грубки, лежанки, печі. У майстра з весни не було жодного дня вихідного. Робота, робота, робота. Принципово не працює у вихідні та релігійні свята. Та іноді бувають і винятки.

Щоб мати стаж для пенсії оформився як підприємець. У холодну пору, як запити на піч­ника падають, підробляє мон­туванням пластикових вікон і дверей - є офіційним дилером заводу «Steko».

Валентин Рогов минулого року з перших днів окупації і до ве­ресня цього року, доки не роз­формували, служив у Добровольчому формуванні Ічнянської територіальної громади, оскіль­ки уже декілька років живе з ро­диною в Ічні. Як батько дитини з інвалідністю має статус «обме­жено придатного до військової служби», тому не в рядах війсь­кових. Але завжди допомагає нашим захисникам чим може.

Джерело: газета «Трудова слава», Ніна Наливайко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: пічник, груба, камін, Рогов, Ічня, майстер

Добавить в: